Все далі в історію відходять роки Великої Вітчизняної війни. Український народ рішуче піднявся на боротьбу, щоб дати відсіч фашистській агресії. Мільйони українців самовіддано боролись на фронтах, сотні тисяч вели партизанську і підпільну боротьбу на окупованій ворогом території.
Починаючи з 1936 року наша країна жила уже у відчутті війни,відгомін далеких військових дій долинав до Житомирщини і нашого села. В нашому селі,як і по всій країні, значна увага приділялася підготовці молоді до військової справи. Створювались осередки, де юнаки і дівчата оволодівали військово - прикладними видами спорту, такий осередок добре працював і у с.Ліщин.
А навкруги уже йде війна:Монголія, Польща,Фінляндія. Жителі нашого села стають учасниками бойових дій на території інших держав.
На світанку 22 червня 1941 року німецька авіація бомбардувала мирні міста і села України. Цей недільний ранок став початком трагедії,яка розтягнулась на довгі чотири роки. Розпочались чорні дні окупації,яка не оминула і наше село Ліщин.
Перші односельчани йшли до військкомату, перші випускники вирушали на поклик Вітчизни. На фронт було мобілізовано 290 односельців ,які пішли вогняними дорогами війни і не повернулись. Вони віддали своє життя в ім'я Перемоги.
А були вони тоді зовсім молоді, коли в грізнім 41-ім розпочалась війна. І не один смертельно ранений птах відстав від своїх побратимів. І ніколи уже не злетіти йому, як і не піднятись тим , хто впав на полі брані навічно. Лише листи-трикутнички летіли до домівок з проханням - зберегти до повернення і прохання до земляків працювати в тилу в ім'я Перемоги. Та не повернулись…
У кожну другу родину ліщинців приходили похоронки, але сьогодні розповідь про одну із них - синів Прус Терентія Кириловича,першого головикомуни с. Лука, а згодом у 1929 роціочолитьсільгосартіль в с.Ліщин.
За віком йому самому не довелося битися на фронті, билися його сини: Костянтин, Борис, Василь. Василь - розвідник, брав участь у боях на Курській дузі, Борис бився з ворогом на півночі країни.Костянтин - гвардії старший лейтенант, І, як найдорожчу, святиню беріг все своє життя листи - трикутники від синів з фронту, а особливо фотографії Костянтина. На кожній напис: "збережіть до мого приїзду". Батько зберіг фотографії сина Констянтина, але син загинув 17 грудня 1944 року в Прибалтиці.
У Ліщині свято бережуть пам'ять про 202 односельців, які не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної. Їх імена навіки викарбувані на гранітних плитах біля обеліску вічної Слави, який встановлено у парку, в 1980 р, це 8-метрова гранітна стела. І сьогодні, як кожного свята, до нього йдуть сини і дочки, брати й сестри, онуки й правнуки солдатів кровопролитної битви з фашизмом, солдатів Великої Перемоги
Повернулось лише 88 жителів села.
С. Панченко
бібліотекар с. Ліщин
Зліва на фото: гвардії старший лейтенант Прус К.Т.
dle
