» » Як визволялася Глибочиця від нацистів та їхніх прихвоснів у роки Великої Вітчизняної війни


Як визволялася Глибочиця від нацистів та їхніх прихвоснів у роки Великої Вітчизняної війни

10-05-2020, 08:52
Переглядів 130
Як визволялася Глибочиця від нацистів та їхніх  прихвоснів  у роки Великої Вітчизняної війни
З історії села Глибочиця (Вацьків)

Восени 1943 року, коли розгорнулися бої за визволення Житомирщини, партизани та підпільники погоджували свої дії з частинами 1-го Українського фронту. На початку листопада 1943 року в Буймирському лісі вони зустрілися з бійцями наступаючих радянських військ і разом вели бої за визволення села і Житомира від окупантів. Напрям їх наступу: Левків-Калинівка-Хінчанка-Житомир.

Перед наступом військ Радянської Армії на Житомир навколишніми селами пішов розголос про те, що німці посилили свої знущання з мирного населення, вирізали дітей, вбивали жінок та стариків. Люди втікали вночі на хутори, в Торчин, в Гадзинку, і далі в Студеницю, Забілоччя.

При наступі в 1941 році і відступі в 1943 році німці палили хати, що стояли біля дороги на Київ. При наступі Радянської Армії в грудні 1943 року німці дуже сильно бомбили під Калинівкою партизанські з'єднання, які наступали на Житомир з Левкова в напрямку Хінчанки.

У листопаді 1943 р., після визволення Києва, радянські війська розпочали стрімкий наступ на Фастівському та Житомирському напрямках. За рішенням Ставки Верховного Головнокомандування Червоної Армії, яку очолював Йосип Сталін, Житомир мав бути визволений 9 листопада, і не пізніше 12 листопада - Новоград-Волинський. Для цього було створено рухому ударну групу в складі танкового, кавалерійського і стрілецького корпусів. Підпорядковувалася вона 38-й армії генерала Москаленка.

Командування Вермахту, заздалегідь передбачивши здачу Києва, почало стягувати резерви із Західної Європи та інших ділянок фронту.

9 листопада три танкові дивізії, зокрема елітна дивізія СС "Рейх", атакували передові радянські частини в районі Фастова. Тому з житомирського напрямку туди спішно перекинули танковий корпус. На Житомир, вздовж київського шосе, наступали лише кавалерія та піхота. Бої на околицях Житомира тривали близько двох годин і вже надвечір 12 листопада 1943 року місто було повністю зайняте частинами 23-го стрілецького корпусу і 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів Н.Е. Чувакова і В.К. Баранова.

Наступного ж дня після визволення міста, радянські війська, які ще не встигли закріпитися на зайнятих позиціях, зазнали удару танкової армади супротивника. На фастівському напрямку події теж розгорталися не на нашу користь, німці знову впритул наблизилися до київського шосе. Житомирська група військ опинилася в напівоточенні. Про подальший наступ на захід вже не йшлося. Утримання Житомира також втратило будь-який сенс. Підкоряючись наказам, генерал Віктор Баранов і його війська тримали оборону на межі людських можливостей.
Як визволялася Глибочиця від нацистів та їхніх  прихвоснів  у роки Великої Вітчизняної війни

Наступ військ 1-го Українського фронту під командуванням Миколи Федоровича Ватутіна, за участю сил інших фронтів, принесли визволення трудящим Житомирщини. 13 листопада 1943 року село Глибочиця (Вацьків) було визволено від окупантів, але 18-19 листопада вони знову повернулися, відкинувши радянські війська на схід від Житомира. 18 листопада під час наступу фашистів на місто, в селі та на його околицях відбувся жорстокий бій, в якому загинуло багато радянських воїнів.

В районі Вацькова, Смоківки і на околиці міста окремі будинки німці перетворили в опорні пункти, підходи до яких прострілювалися перехресним вогнем. Бої за визволення Житомира були дуже кровопролитні.

Відомий радянський російський письменник Віктор Астафьєв воював тоді під Житомиром рядовим артилеристом. Бувалий фронтовик, який пройшов з боями від Сталінграда до Берліна, вже по війні писав, що не бачив нічого страшнішого за встелене трупами радянських і німецьких солдатів житомирське шосе. Сумчанин Павло Сергійович Ващенко, ветеран війни, учасник визволення Житомира, також згадував про те, що під час відступу радянських частин по дорозі Житомир-Київ, в районі Смоківки та Вацькова, загинула величезна кількість воїнів. Такої кількості трупів солдат та коней воїн не бачив протягом всієї війни.
За звільнення Житомира та його околиць заплатили життям десятки тисяч радянських солдат, які були поховані в братських могилах Житомира та навколишніх сіл.

18 листопада німецькі танкові дивізії з'єдналися на схід від Житомира в районі сіл Вереси та Вацькова (тепер Глибочиця). У кільці опинилося три дивізії загальною чисельністю до 15 тис. чоловік. Тверезо оцінивши ситуацію, командуючий фронтом генерал Микола Ватутін, всупереч вимогам вищого командування, прийняв вольове рішення про виведення військ з "житомирського котла". В ніч на 19 листопада частинам, що обороняли місто, вдалося вийти з оточення. Завдяки цьому Житомир не став "Сталінградом на Тетереві", обійшлося без вуличних боїв, значних руйнувань та безглуздих жертв серед мирного населення. Вцілілі війська зцементували оборону на ближніх підступах до Києва. Сорокаденні бої на лінії Ставище-Кочерів-Брусилів увійшли в історію під назвою "Рубіж Мужності".

24 грудня 1943 р. розпочалася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція, що поклала початок визволенню Правобережної України. Німецьке командування не очікувало, що радянські війська так швидко оговтаються від нещодавніх кривавих боїв. В передостанні дні 1943 р. наші частини вийшли на околиці Житомира. Після недовгого, але важкого штурму в ніч на новий, 1944-й рік місто було остаточно звільнено від окупантів. Як згадують старожили, у багатьох будинках, де розташовувалися німецькі солдати та офіцери, вони вже прикрашали ялинки і запалювали свічки - настільки неочікуваним був наступ радянських військ.
Як визволялася Глибочиця від нацистів та їхніх  прихвоснів  у роки Великої Вітчизняної війни

Внаслідок важких боїв село Вацьків було остаточно визволено 30 грудня 1943 року батальйоном військ (1-го Українського фронту), під командуванням Олексійчука.

1 січня 1944 р. столиця Радянського Союзу місто Москва вже вдруге салютувала визволителям Житомира, що є, до речі, унікальним фактом в історії Великої Вітчизняної війни.

Після визволення села Вацьків від окупантів, незважаючи на значні труднощі, відсутність чоловіків, селяни взялися за відновлення будівель сільської громади та колгоспів. Фашисти знищили 46 будівель, була спалена церква.

Підіймали село з руїн, в основному, жінки, а згодом демобілізовані військові, які повернулися з війни. В ті скрутні часи люди не покладаючи рук працювали на полях і фермах.

Довелося жити по декілька сімей в одному домі. Не вистачало сільськогосподарського реманенту, посівного матеріалу, продуктивної та робочої худоби, приміщень. Майже все чоловіче населення перебувало на фронті, тому першу повоєнну сівбу 1944 року довелося проводити жінкам, підліткам та людям похилого віку. Орали, в основному, на коровах та слабеньких конях, бо кращих коней забрали для війська.

Особливих зусиль доклали Ксенія Круківська, Антоніна Ступніцька, Катерина Іванова, Ганна Тишківська та багато інших. Вони не лише відбудовували колгоспне господарство, а й прагнули дати Червоній Армії, що громила ворогів, більше хліба та продовольства. На загальних зборах членів колгоспу "День врожаю" 9 жовтня 1944 року було вирішено "дати в подарунок понад план Червоній Армії хліба: з колгоспу - 50 центнерів, з колгоспників - 30 центнерів", крім того, 20 ц картоплі з колгоспників та 20 ц з колгоспу.

Ось що сказали місцеві жителі на тих колгоспних зборах:

Товариш Міщенко: "Червона Армія громить нещадно німецьких недолюдків. Наше завдання, колгоспників та колгоспниць - бійців тилового фронту, - виконувати всі завдання, які поставлені перед працівниками сільського господарства нашою Комуністичною партією, дати Червоній Армії більше хліба, овочів та інших сільськогосподарських продуктів. Наш колгосп повинен дати у подарунок понад план хліба Червоній Армії з колгоспу 50 ц і з колгоспників - 30 ц."

Тов. Шинальський: "Товариші, ми були у німецькому рабстві два з половиною роки. Червона Армія визволила нас і дала нам щасливе життя, працювати і трудитися на себе".

Тов. Марчук: "Честь і слава нашій Червоній Армії, що ми зараз можемо працювати так, як б'є Червона Армія німецьких звірів.

Ми повинні віддячити Червоній Армії своїми подарунками. На честь перемоги над ворогом наш колгосп виділяє 80 ц хліба у подарунок Червоній Армії".

Тов. Пилипчук: "Товариші, ми з усіма завданнями впоралися. Посіяли, зібрали за шість днів увесь озимий врожай і повністю розрахувалися з державними поставками. Зараз завдання полягає в тому, щоб закінчити осінні роботи у колгоспі (зібрати картоплю і виконати інші сільськогосподарські роботи) до 27-ї річниці Жовтня.

9 травня 1945 року настав довгоочікуваний день Перемоги. Величезними зусиллями всього народу, ціною мільйонів життів, титанічною працею воїнів та мирного населення радянський народ здобув перемогу над фашистською Німеччиною.

З війни не повернулося більше сотні жителів села Глибочиця. За хоробрість і мужність 156 воїнів-глибочанців було нагороджено орденами і медалями. Вічна пам'ять визволителям рідної землі!

За публікацією Ігоря Штанька
у книзі “Літопис землі Глибочицької”
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...