» » ЇХ НАЗИВАЛИ «БОГАМИ ВІЙНИ»


ЇХ НАЗИВАЛИ «БОГАМИ ВІЙНИ»

9-05-2020, 08:57
Переглядів 158
ЇХ НАЗИВАЛИ «БОГАМИ ВІЙНИ»
Згадаємо про богів,… війни або про воїнів-синів Житомирського Полісся

Наша розповідь присвячена двом артилеристам, нашим землякам, які хоча й воювали на різних фронтах та в повоєнні роки опинилися в одному населеному пункті і разом розбудовували зруйноване війною народне господарство своєї держави — Союзу РСР.

Обидва народилися 1916 року. Григорій Степанович Морванюк в с. Миролюбівка Попільнянського району, а Микола Андрійович Матвійчук в с. Кикова Новоград-Волинського району Житомирської області.
ЇХ НАЗИВАЛИ «БОГАМИ ВІЙНИ»
Артилерист Григорій Морванюк із дружиною.
ЇХ НАЗИВАЛИ «БОГАМИ ВІЙНИ»

Микола Андрійович Матвійчук.


До початку війни Григорій здобув вищу педагогічну освіту, одружився і мав сина. У 1939 році призваний в Червону Армію, і був учасником фінської війни. Закінчив школу червоних комісарів, і направлений служити в Одеський військовий округ у важку артилерію.

Микола до війни закінчив чотири класи школи і став працювати, аби допомагати сім’ї. Одружився і мав двох дочок 1939 і 1941 р. н. За територіальним принципом пройшов військову підготовку і здобув кваліфікацію навідника гармати та радіотелеграфіста управління артилерії.


ДО БОЙОВИХ ДІЙ ГРИГОРІЙ БУВ ГОТОВИЙ


У своїй частині він був кращим навідником гармати гаубиці, одночасно виконуючи обов’язки заступника політрука і парторга батареї. Його 10-та батарея особливо відзначилася у важких оборонних боях на Дністрі, при обороні Одеси, і далі на Дніпрі.

Г. Морванюк, як зазначено в його нагородному листі, за ці бої показав себе, як умілий організатор, його батарея мала високу бойову злагодженість, що давало змогу вести інтенсивний загороджувальний вогонь з темпом стрільби в 20-30 секунд, що для гаубиць було рекордом. За ці бої Григорія, як дисциплінованого червоноармійця, молодого командира і заступника політрука висунуто на посаду командира батареї, і нагороджено орденом «Червоної зірки». Цей перший орден був для нього особливо цінний, оскільки в перший рік війни нагороджували не часто.

У перший же день війни М. Матвійчук був мобілізований в 300-й мехполк 9-го мехкорпусу генерала К. Рокосовського. Як навідник гармати Микола брав участь в зустрічній танковій битві в районі Дубно – Радехів. У цих важких боях загартувались вольові якості Миколи, він став умілим артилеристом, освоїв різні види вогню полкової артилерії: з відкритих і закритих позицій, поставку загороджувального та зосередження вогню. А, головне, швидко навчився оцінювати бойову обстановку і приймати вірні рішення для обслуги гармати.


ДАЛІ АРТИЛЕРИСТА РОЗРИВАЛА НЕВІДОМІСТЬ

Далі тяжкий відступ із боями від Луцька до Дніпра. Душу артилериста розривала невідомість про долю сім’ї, адже вона була під окупацією.

Його частина, як і більшість військ Південно-Західного фронту, опинилася в оточенні під Лубнами, та все ж залишкам полку вдалося пробитись на схід, до своїх.

Перший етап війни для М. Матвійчука завершився в ході зимового наступу під Харковом на початку січня 1942 року. Частина опинилася в оточенні. Батарея зазнала жахливого бомбо-штурмового удару. Його гармата була розбита, а Миколу вибуховою хвилею жорстоко контузило і відкинуло в безпам’ятстві у воронку.


ДО СВІДОМОСТІ ЙОГО ПРИВЕЛИ НІМЦІ ІЗ ЗОНДЕРКОМАНДИ

Так він опинився в концтаборі під Харковом. Хоча на тяжких роботах із валки і завантаження лісу Микола слабів фізично, та все ж уперто планував втечу, яка в березні вдалась. Лише наприкінці 1942 року йому вдалося добратися до рідної домівки. Дякуючи місцевим патріотам йому вдалося легалізуватися, і весь 1943 рік він працював на сільськогосподарських роботах.

Отак, по-різному для наших герої пройшов перший етап війни.

Другий етап вже для старшого лейтенанта Григорія Морванюка розпочався на Курській дузі. В його командуванні був взвод управління. Григорій постійно перебував на своєму пересувному передовому спостережному пункті, і в рядах піхоти, на передньому краї. Він уміло засікав вогневі точки противника під час наступу, і своєчасно коректував вогонь батареї. За подвиги на Орловському напрямку його було нагороджено другим орденом «Червоної зірки».


МІГ ВИКОНАТИ БУДЬ-ЯКЕ БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ

Літня кампанія 1944 року для капітана Г. Морванюка, командира батареї важкої артилерії, розпочалася на карельському перешийку проти фінів. При прориві оборони фінських військ командир Морванюк особисто виявив 24 цілі противника, а це були ДОТи і бункери, які його батареєю були розбиті, що дало змогу піхоті прорвати оборону противника. За подвиг на Карельському перешийку капітана Морванюка нагороджено орденом «Вітчизняної війни І ступеня».

Весною 1945 року батарея Морванюка проявила себе з найкращого боку при штурмі цитаделі фашистів в Східній Прусії — м. Кенігсберга. Із нагородного листа: «В боях на підступах до Кенігсбергу капітан Морванюк проявив себе вольовим офіцером, здатним виконати будь-яке бойове завдання. Гармати його батареї були поставлені на вогонь прямою наводкою по залізно-бетонному бункеру. Незважаючи на сильний вогонь противника, батарея випустила 30 важких (45 кг!) снарядів, 26 з них показали пряме влучання. Бункер зруйновано і піхота його захопила».

Наступним був крупний вузол оборони ворога — завод в Шенбуші. Батарея Морванюка розбила і його. За ці подвиги капітан Морванюк удостоєний Ордена «Великої війни ІІ ступеня». Тут для нього закінчилася війна.


ДО БЕРЛІНА ЗАЛИШАЛОСЯ КІЛЬКА СОТЕНЬ КІЛОМЕТРІВ

Служба продовжилася на території Польщі. Був заступником коменданта Кракова. У вересні 1947 року Г. Морванюк демобілізувався. На його кітелі сяяло 4 ордени і в 6 медалей. Хоча він двічі був тяжко поранений, обгорілий та все ж, у горнилі війни вижив, здобув перемогу і поринув у цивільну роботу, яку потребувала велика держава.

Другий етап війни для М. Матвійчука розпочався одразу після довгоочікуваного звільнення Новограда-Волинського. 14 січня 1944 року він мобілізований і направлений на короткотермінову підготовку радистів для артилерії. З 17 лютого він прибув в 314-й артполк і батарею управління.

Перший свій подвиг червоноармієць Матвійчук здійснив 28 березня 1944 року на Львівщині. У момент відбиття танкової атаки німців, під сильним артобстрілом, він чотири рази відновлював перебиту телефонну лінію зв’язку артполку з дивізіонами, за що був нагороджений медаллю «За відвагу».

Микола, як і всі воїни 1-го Українського фронту, радів, коли вони перетнули кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Адже до Берліна залишалося кілька сотень кілометрів.

10 серпня 1944 року червоноармієць М. Матвійчук одержав завдання командира полку форсувати р. Вісла, і через радіостанцію забезпечити зв’язок з ПСП (пересувним спостережним пугктом) командира полку з дивізіонами. Не зважаючи на сильний артилерійський мінометний вогонь ворога боєць завдання виконав і радіозв’язок функціонував безперебійно. За цей подвиг червоноармієць Матвійчук був нагороджений орденом «Червоної зірки», і йому присвоєно звання єфрейтора.

Коли в квітні 1945 року розпочалась битва за Берлін 314-й артполк постійно підтримував вогнем нашу піхоту. 16 квітня 1945 року єфрейтор Матвійчук здійснив черговий подвиг. Як свідчить його нагородний лист, він перебуваючи на ПСП командира полку зі своєю радіостанцією, будучи пораненим, відмовився евакуюватися до медсанбату, а безперебійно забезпечував зв’язок командира полку з артдивізійними, що дало змогу не дати вирватись з оточення німецьким військам.

За цей подвиг єфрейтор Матвійчук був удостоєний високої солдатської нагороди — ордена «Слави ІІІ ступеня», з підвищенням звання до молодшого сержанта.

Далі були участь в штурмі Берліна, затим блискавичний рейд полку на допомогу повсталій Празі, і урочистий парад у звільненому місті. Після Перемоги наших військ повернувся до Берліна.

Увесь 1945 рік, і початок 1946-го М. Матвійчук служив в управлінні свого полку, де підготував заміну з новобранців. Демобілізувався зі служби на початку травня 1946 року. За час служби в Берліні одержав нагороди — медалі «За взяття Берліна», «За звільнення Праги» та «За Перемогу над Німеччиною».


ЗАГОСТРЕНЕ ВІДЧУТТЯ ЦІННОСТІ ЖИТТЯ

Що винесли з кровопроливної війни для своїх особистостей обидва артилеристи? Загострене відчуття цінності свого і чужого життя. Безумовне виконання поставленої задачі. Як і переважна більшість тих, хто пройшов фронт, обидва герої мали свою авторитетну думку на суть життя «на гражданці» — вони насамперед цінили те, що можна вільно жити, спокійно трудитися, і творити.

Григорій Морванюк, як командир, оволодів складною наукою роботи з людьми, управління колективом. Він виробив у собі системний підхід до виконання дорученої справи і глибоке розуміння того, що люди виконають надважке завдання, якщо покажеш їм мету, шляхи і способи її досягнення, їх всебічно забезпечиш необхідними соціальними умовами виконавців.


УПОВОЄННІ РОКИ ВІДБУДОВИ

У середині вересня 1952 року в 2-й клас Киківської середньої школи Новоград-Волинського району прийшла новенька мило видненька, але надто серйозна дівчинка. Згодом нам стало відомо, що це дочка нового голови колгоспу Григорія Степановича Морванюка. Так, з 1952 по 1977 рік доля поєднала на спільній колгоспній роботі наших героїв атрилерійців.

Прийняв колективне господарство Г. Морванюк в плачевному стані та за якихось 10 років господарство стало спеціалізованим і високотоварним.

У тваринництві спеціалізація була по ВРХ, і птахівництві. Господарство утримувало 3850 голів худоби, в т.ч. 650 дійних корів, де удій на корову вкладав 3200 кг на рік. Молока надоювали 20 тис. цнт в річному виразі. Решта ВРХ була на відгодівлі, і здавалась на забій вагою від 450 до 650 кг. На Немильнянському відділку утримувалось 450 голів овець.

Усім цим високотоварним комплексом ВРХ і овець беззмінно опікувався колишній артилерист М. А. Матвійчук.

Другою спеціалізацією господарства було високопродуктивне птахівництво. Місцева птахофабрика утримувала 50 тис. курей. Очолювала фабрику Т. Р. Черниш.

Колгосп не мав обширного родючого орного клину, та все ж рослинництво давало гарні врожаї. Посіви зернових складали 1500 га при урожайності 45 ц/га. Посіви льону займали 335 га, а картоплі — 245 га, при урожайності її 320 ц/га.

Усі галузі виробництва були добре механізовані. Автопарк нараховував 38 одиниць, тракторний — 44.

У колгоспі працювало 2 цегляні заводи і льонозавод з первинної переробки сировини. Щорічно від реалізації своєї продукції колгосп одержував більше 2 млн. карбованців.


ПЕРШИЙ КРОК — БУДІВНИЦТВО ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ

Голова чітко усвідомлював, що в основі діяльності господарства є людина, колгоспник. А системний підхід до такої копіткої діяльності, як керівництво сільськогосподарським колективом, передбачав, що для ефективної роботи людей необхідний відповідний соцкультпобут, інформаційно-роз’яснювальна і агітаційно-пропагандистська робота серед людей.

Тому першими кроками в цьому напрямку стали будівництво власної електростанції та радіовузла в середині 50-х років. Далі будівництво нової школи і Будинку культури в кінці 50-х, на початку 60-х рр. За тим послідувало будівництво власної АТС, дільничної лікарні, і побуткомбінату, стадіону. Сам голова любив футбол, і при ньому сільська команда неодноразово брала участь в чемпіонатах, і кубках області.

При БК відкрито філіал районної музичної школи, а в самому культзакладі діяли хорова капела, драмгурток, духовий оркестр, бібліотека.

У середині 60-х років центральну вулицю села заасфальтовано, прокладено водопровід, збудовано торговий центр і власне кафе.

Партбюро колгоспної організації і педколектив школи двічі на місяць випускали на місцевому радіомовленні новини, які зачитували диктори з числа старшокласників.

Щорічно в колгоспі влаштовувались масові маївки, і свято обжинок. У БК запрошувались творчі колективи, письменники і митці. Було встановлено шефські зв’язки з в/ч, трудовими колективами міста, з с. Сурамі в Грузинській РСР, де свого часу лікувалась Л. Українка.

Голова колгоспу дбав, аби звитяжний труд колгоспників належним чином оцінювався. Так, з його подачі побратим артилерист М. А. Матвійчук за видатні досягнення в галузі тваринництва 1975 р. нагороджений орденом Леніна. І в мирний час колишні фронтовики здійснювали вже трудові подвиги.

Згодом різні нагороди отримали завідуюча птахівничим комплексом Т. Р. Черниш, відгодівельник ВРХ О. Тимощук та інші колгоспники. Багато трудівників колгоспу визначались переможцями п’ятирічок, брали участь і були учасниками Всесоюзної ВДНГ.


НОВА ВЛАДА НАВІТЬ НЕ СПРОМОГЛАСЯ ПРОВЕСТИ ГЕРОЇВ В ОСТАННЮ ПУТЬ…


Досягнення колгоспу «Україна» в Кикові під керівництвом Г. С. Морванюка були видатними. Мене дивує, чому його громадянський високорезультативний труд не був належно оцінений тодішнім керівництвом району. Переконаний, що на звання Героя соціалістичної праці він абсолютно заслуговував.

Обидва наші герої-артилеристи вже пішли з життя: Григорій — 1993 р., Микола — 1997 р. Прикро, але нова сільська і районна влада в незалежній державі, не спромоглася представити на їхні похорони відповідні делегації. А це яскравий показник швидкої втрати історичної пам’яті.

Нині в багатьох країнах, у т.ч. і в нашій, ведеться нечувана фальсифікація історії, заохочувана дядечками з-за океану та Ла-Маншу. Більшість мого покоління збити з толку неможливо, а от молодь… Тому, завершуючи розповідь слід сказати, що виховує не просто історія. Виховує ПРАВДА історії. Пророче сказав поет О. Твардовський:

«Одна неправда нам в убыток,

И только правда ко двору» .

Якщо молодь великої нації не знає в деталях історії своєї країни, така нація втрачає право називатися Великою.


P.S. Матеріал викладено на основі документальних матеріалів та власних спостережень

Василь МАТВІЙЧУК,
син фронтовика


dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...