» » Що таке інформаційна інтервенція


Що таке інформаційна інтервенція

26-01-2015, 23:54
Переглядів 2029
Зараз багато розмов точиться навколо того, що ж таке інформаційна інтервенція і як їй протидіяти. Я дане питання глибоко вивчав під роботи на посаді начальника управління у справах преси та інформації Житомирської ОДА (2001-2005 р.р.), коли був членом колегії Державного комітету інформаційної політики України (2003-2006 р.р) та під час навчання в аспірантурі на кафедрі філософії ЖДУ ім. І.Франка (2006-2008 р.р.). Як теоретик і практик у цій галузі, хочу ознайомити всіх, хто забажає, зі своїми поглядами, викладеними у монографії ""Україна на шляху до інформаційного суспільства", яка вийшла в світ у 2007 році. Пропоную вступ до книги та один з її розділів - "УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ОБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ". Хочу нагадати, що саме я є автором всіх визначень та класифікації інформаційної іетервенції. Повністю зі змістом видання можна ознайомитися в обласній науковій бібліотеці.
Валерій Івановський, головний редактор газети "Сільське життя", письменник, магістр державного управління, політолог, філософ
Людство живе в епоху інформаційної революції. Суспільне життя стрімко інформатизується. Постійно зростаючі інформаційні потоки все більше впливають на людину - як на її біологічну суть, так і на свідомість. Маніпуляція індивідуальною та масовою свідомістю в наш інформаціний вік стала повсякденним явищем. З’явився навіть новий прошарок людей, який цим займається - інфократія. Людина все стрімкіше перетворюється на “інфо сапієнса”. Всі ці явища та процеси потребують постійної уваги зі сторони науковців.Автор переконаний у тому, що інформація та інформаційні потоки вже досягли такого впливу на розвиток суспільства, що їх більш прискіпливим вивченням має займатися окрема наука - інформологія, що зараз знаходиться у зародковому стані. Відповідно і науковці, що займатимуться цими проблемами мають називатися інформологами. Повинен запрацювати ланцюжок: інформація - інформаційний простір - “інфо сапієнс” - інформолог - інформологія. У даному виданні автор висвітлює свої погляди на ці та інші питання і проблеми: розглядає та дає визначення такому явищу як інформаційна інтервенція, класифікує та обумовлює інформаційну інтервенцію в українське суспільство, звертається до витоків української національної ідеї тощо. Розрахована на інформологів, філософів, політологів, соціологів, державних управлінців та журналістів. Івановський В., текст, 2007. Від автора Сучасні процеси суспільного розвитку є настільки стрімкими і непередбачуваними, що ставлять людину в надзвичайно складні умови соціального життя. Бо ж радикальна зміна цінністних орієнтацій, гостра необхідність постійного пошуку життєво важливих рішень, стресові ситуації, маргіналізм та інші явища потребують досконального вивчення. Цим з давніх часів займається філософія. Сучасна філософія є узагальненою філософською думкою людства. Її ідейною основою є загальнолюдські цінності та пріоритети, оскільки саме людина, її внутрішній світ теж знаходиться під пильним оком філософської думки. З іншого боку, людина - єдина істота на Землі, що здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. І у світоглядній системі людини національна ідея займає одне з головних місць. До того ж, в епоху глобалізації на її формування все більший вплив мають інформаційні потоки, у які людина поринає щодня все більше і більше. На думку автора, в наш час відбувається трансформація суті людини від “гомо сапієнса” до “інфо сапієнса”. Ці взаємопов’язані явища буття українського суспільства потребують всебічного вивчення, оскільки багато в чому саме від них залежить його подальший розвиток. Дана збірка наукових досліджень являє собою намір автора привернути увагу до окремих аспектів вищезгаданих проблем, спробу зробити і свій внесок у пізнання нашої сучасності. Бо ж, як казав відомий письменник, кожен наш вчинок є наближенням до істини або віддаленням від неї.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ОБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ
Досвід міжнародного життя засвідчує, що поява на політичній карті світу нової держави викликає неоднозначне ставлення до цієї події переважної частини суб’єктів геополітичних стосунків. Бо для одних новостворена країна є фактором посилення їх власних позицій у міжнародних відносинах, зміцнення національної безпеки та недоторканності кордонів, для інших же – це порушення певного балансу геополітичних складових, які необхідно максимально швидко відновлювати на свою користь, загроза, хоча б гіпотетична, формування нових міждержавних спільнот, небажаних, а часом небезпечних, для існуючого статус-кво, що влаштовував їх у геополітичному плані. „А тому як одні, так і другі групи країн прагнуть використати всі можливості для максимального впливу на становлення молодої держави у власних стратегічних інтересах, використати ситуацію навколо неї для посилення своїх позицій та послаблення можливих опонентів. За таких умов подолання геополітичної нестабільності навколо себе почала розбудовувати свою незалежність і Україна. Згадані обставини змушували керівництво молодої держави активно відшукувати оптимальні для себе політичні виміри та налагоджувати добросусідські відносини з новими стратегічними союзниками країнами Західної Європи та США, адже нова країна на початку свого формування, як засвідчує історичний досвід, має досить напружені стосунки з державою-метрополією, від якої вона відділилась. В даному випадку – з Росією. Тому закономірно, що серед її найголовніших пріоритетів, які потребують нагального вирішення, є формування власної ідеологічної доктрини, яка, з одного боку - могла б стати цементуючим чинником розбудови держави, а з другого - дала змогу віднайти надійних політичних партнерів, без яких новостворена країна не може розвиватись далі. „Однак як союзники, так і опоненти за цих умов прагнуть максимально ефективно для себе використати внутрішню ситуацію у новій країні для створення там власних вагомих позицій у сферах економіки, політики, військової справи, культури та обов’язково закріпитись в інформаційній інфраструктурі новоствореної держави, максимально використовуючи для цього всі доступні засоби - від формування власного журналістського лобі до явної чи прихованої підтримки певних політичних сил, у зміцненні яких зацікавлені країни з усталеними політичними системами. Підкреслимо, що відповідна діяльність є загальноприйнятою міжнародною практикою, адже досвід власного державотворення підказує їм, що таких сприятливих умов для закріплення та нарощування власної політичної та ідеологічної присутності в чужій країні як на початку її становлення згодом може взагалі не трапитись”. [6:2] Коли ж мова йде про становлення пострадянських європейських держав, в тому числі й про Україну, то однією з характерніших їх особливостей є те, що кожна з них почала приділяти посилену увагу до формування власної національної інформаційної інфраструктури, водночас розглядаючи її важливим чинником національної безпеки.
1. Cтруктура інформаційної інтервенції в українське суспільство.
Отже, як було з’ясовано у попередніх розділах дослідження, інформаційна інтервенція – це комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію у потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології і інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об‘єкта інформаційної інтервенції. Проаналізувавши та просинтезувавши ситуацію в інформаційному просторі України, автор прийшов до висновку, що інформаційну інтервенцію в українське суспільство можна поділити на духовну та матеріальну. Розглянемо їх більш детально. 1.1. Духовна інформаційна інтервенція Визначення духовної інформаційної інтервенції, на думку автора, можна дати, як комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію у потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. В свою чергу духовна інформаційну інтервенцію доречно розрізняти як зовнішню та внутрішню. а) Зовнішня духовна інформаційна інтервенція У більшості своїй саме цей підвид інформаційної інтервенції і сприймається як власне інформаційна інтервенція, оскільки і є комплексом цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій як країни-інформаційного інтервента, так і країни-об’єкта інформаційної інтервенції, масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію у потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. Зовнішня духовна інформаційна інтервенція відбувається, в основному, у таких виглядах: прикордонна, загальна, хакерська та „заробітчанська”. Прикордонна зовнішня духовна інформаційна інтервенція. Відбувається внаслідок того, що радіохвилі трансляції передач телевізійних та радіостанцій прикордонних з Україною держав немає можливості зупинити на кордоні, оскільки вони розповсюджуються по специфічним фізичним законам у певному радіусі, що залежить лише від потужності передавача і тому часто охоплює й територію сусідніх держав. За радянських часів боротьба із цією, так званою „ідеологічною інтервенцією”, велася рішучими радикальними методами – з допомогою „глушилок”, тобто потужних радіопередавачів, що працювали на хвилях інформаційних радіоінтервентів, створюючи їм перешкоди, а простіше кажучи „глушили” їх передачі і перешкоджали впливати на свідомість громадян. З отриманням Україною незалежності подібні методи були засуджені і національний простір залишився взагалі без будь-якої охорони, оскільки радикальні методи не використовувалися, а інших малопотужна інформаційна галузь України, що сама знаходилася у стадії становлення, напрацювати так і не змогла. В результаті цього наш національний інформаційний простір залишився відкритим і беззахисним, чим і скористалися інші країни, використовуючи це у власних інтересах. Ця проблема залишається актуальною для України протягом всіх років її незалежності. Вона обумовлена географічним чинником: 16 областей України з 25-ти є прикордонними і їх телерадіоефір заповнений продукцією станцій сусідніх країн: Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдавії, Туреччини та ще й невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Наприклад, у Львові приймаються такі програми Польського телебачення, як POLSAT, Polonia, TVP-1, TVP-2, та вісім програм (лише в ФМ-діапазоні) Польського радіомовлення. Якщо врахувати, яке велике значення в Польщі надають прикордонному мовленню, то це питання потребує серйозної уваги та вивчення. Всього ж в ефірі Львівської області лише в ФМ-діапазоні приймається біля 30 іноземних радіостанцій, а у самому Львові вільно приймаються близько тисячі супутникових телерадіопрограм. Помітною є присутність зарубіжних мовників і в радіопросторі України. Добре відомі українському слухачеві „Русское радио” и „Маяк” (Росія), радіостанції „Голос Америки” та „Свобода” (США), ВВС (Великобританія), „Німецька хвиля” (Німеччина) тощо. Як засвідчили опитування, популярними, наприклад, у Львівській області, є програми таких радіостанцій, як „Німецька хвиля”, „Радіо Варшави”, „Вільна Європа”, „Радіо Ватікан”, „Радіо Канада” [12] Загальна зовнішня духовна інформаційна інтервенція. Під цим терміном, на думку автора, слід розуміти комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій як інформаційного інтервента, так і країни-об’єкта інформаційної інтервенції, масової тенденційної (і нетенденційної) інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію у потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. Стосовно України даний підвид інформаційної інтервенції застосовується у повному обсязі. Для її запровадження країнами-інформаційними інтервентами використовуються всі можливі різновиди інформпродукції інформаційної інтервенції та канали їх розповсюдження: телевізійні, радійні, пресові, видавничі, інтернетівські тощо. При цьому інформпродукція використовується як власного виробництва, так і виготовлена в Україні - на замовлення інформаційних інтервентів, основними з яких є США та Росія, більш детальну характеристику діяльності яких в українському інформаційному просторі буде надано далі. І канали розповсюдження тут теж використовуються як власні (телерадіоретранслятори, супутникові канали, інтернет, книжкова та пресова продукція), так і українські (більшість телерадіоканалів транслюють продукцію іноземного виробництва, газети та журнали (відверто і приховано) друкують матеріли закордонних авторів, книжні магазини, у більшості своїй, заповнені продукцією російського та білоруського походження, на інтернет-сайтах значна частка інформації іноземного виробництва тощо). Слід зазначити, що присутність ЗМІ іноземних (насамперед – російських) країн, особливо – електронних, в інформаційному просторі України є досить високою. З одного боку, це сприяє диверсифікації джерел отримання інформації, розвитку конкурентного середовища на ринку ЗМІ, підвищенню якості телерадіопрограм, а з іншого - створює можливості для формування суспільної думки в Україні в інтересах зарубіжних держав. Хакерська зовнішня духовна інформаційна інтервенція. Це відносно новий підвид інформаційної інтервенції, проте після хакерських атак на комп’ютерну систему органів центральної влади Естонії весною 2007року, які, з великою вірогідністю, відбулися зі сторони російських джерел, його сміливо можна відносити до потенційних загроз українській державі та суспільству, оскільки, поза сумнівом, така підготовча робота до проведення відповідних акцій ведеться і проти України. Специфіка цієї роботи вимагає її таємності, проте те, що вона ведеться, у автора не виникає жодного сумніву. Тому відповідним службам необхідно бути готовими до протидії подібному підвиду інформаційної інтервенції, яка, як засвідчує світовий досвід, виникає в разі суттєвих загострень міждержавних стосунків і, враховуючи не дуже вдалу зовнішню політику, для України набуває особливої актуальності. Бо саме цей підвид зовнішньої духовної інформаційної інтервенції дозволяє у будь-який час заблокувати виготовлення та розповсюдження національного інформаційного продукту і безперешкодно масово розповсюджувати тенденційну інформацію з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі. До того ж, розвиток комп’ютерних мереж та інформаційних технологій супроводжується поширенням комп’ютерної злочинності. За оцінками, розповсюдженими на Х Конгресі з профілактики злочинності у Відні ще у квітні 2000 року, загальний доход від комп’ютерних злочинів становив 500 млн. доларів США. За даними американського Інституту комп’ютерної безпеки, найбільш широко хакерами використовуються наступні методи: підбір ключів, паролів – 13,9% від загальної кількості; заміна ІР-адрес – 12,4%; ініціювання відмови в обслуговуванні – 16,3%; аналіз трафіку – 11,2%; сканування – 15,9%; підміна, нав’язування, переупорядкування або заміна даних, що передаються мережею – 15,6%; інші методи – 14,7%. „Заробітчанська” зовнішня духовна інформаційна інтервенція. За останніми даними ООН нині за кордоном на заробітках перебуває близько 8 мільйонів громадян України [1:55], що є найчисленнішою в світі „заробітчанською діаспорою”, оскільки вона вже складає 10,6% від усієї її кількості у 75 млн. осіб. Всі вони перебувають під дією інформаційних потоків країн перебування, що суттєво впливають на формування індивідуальної свідомості кожного з них. Враховуючи те, що їх чисельність складає 17,3% від усіє кількості населення України, а також те, що це найбільш працьовиті та життєво активні громадяни, автор вважає доречним визнати інформаційний вплив на них закордонних джерел інформації одним з підвидів зовнішньої духовної інформаційної інтервенції. б) Внутрішня духовна інформаційна інтервенція Внутрішня духовна інформаційна інтервенція відрізняється від зовнішньої тим, що це вже не є комплексом цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, оскільки відбувається постійно. Її, свідомо чи несвідомо, проводять власні виробники інформаційної продукції, які, теж з певною метою, забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію у потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень на території України: державними органами, політичними силами, соціальними спільнотами тощо. Основними складовими внутрішньої духовної інформаційної інтервенції є владний PR, реклама, передвиборчі та політичні технології, власна низькопробна продукція українських ЗМІ та розповсюдження ними іноземної інформпродукції. Владний PR. Слово „піар”, що прийшло до нас від скороченого англійського поняття „паблік рилейшнз” досить часто використовується під час планування, організації і проведення інформаційної інтервенції. Як відомо під цим слід розуміти „функцію управління, що передбачає вивчення і аналіз настроїв громадськості, гармонізацію політики організації або особи із суспільними інтересами, сприяє реалізації програми дій, спрямованих на досягнення громадського розуміння та схвалення”. [2:3] При цьому, на жаль, всі гілки влади, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, формуючи величезний потік інформації про свою діяльність, намагаються подавати її у привабливому для себе вигляді, уникаючи недоліків та проблем. Це, по-перше,спотворює дійсний образ влади, а, по-друге, негативно впливає на свідомість громадян, формуючи в ній конформізм і нігілістичне ставлення до існування держави та суспільного життя, що, в свою чергу, призводить до атомізації українського суспільства з усіма його негативними наслідками для єдності та стабільності цього ж суспільства. Реклама. Реклама в українських ЗМІ та поза ними набуває все більше агресивного характеру, чим викликає негативне ставлення до себе зі сторони пересічних громадян, оскільки своїм нахабством та настійливістю дратує їх щодня. Проте, як підвид інформаційної інтервенції вона виконує свою „чорну справу” і наполегливо формує в українському суспільстві споживацькі настрої, що, власне, й потрібно рекламодавцям – своєрідним зовнішнім та внутрішнім інформаційним інтервентам, метою діяльності яких є швидка розбудова в Україні так званого „суспільства споживання”. Реклама, за каналами розповсюдження та виробниками, так само буває зовнішньою та внутрішньою. Хоча пересічний громадянин не вбачає в цьому ніякої різниці. Передвиборчі та політичні технології. Між ними, по суті, немає великої різниці, крім того, що перші відзначаються насиченістю акцій протягом короткого періоду (під час передвиборної кампанії), а акції інших розтягнуті в часі. Проте вони є найсуттєвою складовою інформаційної інтервенції, її „вищим класом”, оскільки при їх проведенні використовуються всі найсучасніші й найдосконаліші форми і методи впливу на масову свідомість з метою приходу до влади. Тому, розкриваючи суть цього підвиду внутрішньої духовної інформаційної інтервенції варто сказати, що її фактично розкривають всі розділи і підрозділи даного дослідження. Інформаційна продукція українських ЗМІ. Власну продукцію українських ЗМІ теж можна сміливо відносити до проявів духовної інформаційної інтервенції в українське суспільство, оскільки вони формують у масовій свідомості спотворений образ корумпованої і неефективної влади, нинішнього стану державних справ і самого суспільства, відстоюють інтереси своїх засновників, тобто фінансово-промислових, бізнесових та кримінальних груп, пропагують низькі моральні цінності, споживацькі настрої та засилля масової культури, формуючи при цьому нові стереотипи, що докорінно протирічать архетипам і національному менталітету українського народу, менталітету радянської людини, які були притаманні більшості мешканців України, а тому все більше і більше сприяють посиленню маргінального стану, що поглиблює розкол в суспільстві і його деконсолідацію. При цьому слід відзначити, що власна продукція українських ЗМІ має два різних види: державних (комунальних) ЗМІ та комерційних. Саме продукції комерційних ЗМІ, у більшості своїй, притаманні ті риси, що наведені у попередньому абзаці. Продукція ж державних та комунальних засобів масової інформації вироблена так, щоб формувати у свідомості громадян систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій, що згуртовують націю та консолідують суспільство на шляху завершення демократизації та побудови громадянського суспільства. Проте у них є два суттєвих недоліки: вони прикрашають діяльність і результати діяльності влади, оскільки повністю фінансово залежні від неї, а також виробляють продукцію низької якості, яку мало споживає читач, слухач чи глядач, тому що вона неконкурентноспроможна порівняно з продукцією українських комерційних ЗМІ, не говорячи вже про продукцію іноземних ЗМІ. Та й і за кількістю, і за якістю, й продукція українських комерційних ЗМІ, як ми бачимо й чуємо щодня, поки що не досягла того рівня, щоб успішно конкурувати з іноземною інформаційною продукцією. Чому це саме так – це питання може бути темою окремого дослідження, а поки що можна констатувати те, що є. Варто лише зазначити, що неконкурентноспроможна продукція українських ЗМІ є одним з основних чинників надзвичайно високого рівня інформаційної інтервенції в українське суспільство. Оскільки вона швидко заповнює інформаційну порожнечу. Яскравим прикладом цього може бути експансія російської книжкової продукції, що заполонила наші книжкові магазини на початку 90-х років, поки видавничо-поліграфічна галузь України знаходилася у стані колапсу. Розповсюдження іноземної інформаційної продукції українськими ЗМІ та мережею телекомунікацій. Це є теж одним з чинників та засобів внутрішньої духовної інформаційної інтервенції. Причини цього явища названі вище. Для прикладу можна привести той факт, що, як зазначено в інформаційній доповіді „Інтеграція і різноманітність: нові тенденції політики України у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг” 2005 року, близько 80% ефірного часу телерадіотрансляцій заповнено продуктом неукраїнського походження. Супутникове та кабельне телебачення України, поряд з величезною кількістю російських телеканалів, транслює й відомі телеканали західних країн, зокрема, CNN (США), BBC (Великобританія), ZDF (Німеччина), TVE (Іспанія), Evrosport, Evronews та інші. 1.2. Матеріальна інформаційна інтервенція Під матеріальною інформаційною інтервенцією слід розуміти інформаційні технології і інформаційну техніку та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об‘єкта інформаційної інтервенції. Її вплив на суспільну свідомість в Україні відбувається у декількох напрямках. По-перше, спостерігаючи за масовим засиллям в Україні інформаційних технологій, інформаційної техніки та обладнання іноземного виробництва в торгівлі, на виробництві та в побуті, будь-який пересічний громадянин розуміє, що це є результатом того, що українська економіка і у кількісному, і у якісному аспектах значно відстає від могутніх держав світу. Це породжує в ньому комплекс меншовартості, зменшує впевненості у завтрашньому дні, віри у власну державу, що позначається на рівні патріотизму та консолідації в українському суспільстві, а відтак і на його подальшому прогресивному розвиткові. По-друге, масове засилля інформаційних технологій, інформаційної техніки та обладнання іноземного виробництва та постійна реклама їх на усіх видах українських ЗМІ спонукає до формування в українському суспільстві споживацької ідеології, якій притаманні сумнівні цінності, що посилюють атомізацію та маргіналізацію в суспільстві. По-третє, впровадження інформаційних технологій, інформаційної техніки та обладнання іноземного виробництва негативно впливають на фізіологічний, інтелектуальний та психологічний стан українського суспільства. Наприклад, стрімке застосування „розумної” багатофункціональної побутової техніки призводить до розвитку гіподинамії людського організму з усіма негативними його наслідками. До того ж, не секрет, що більшість вивільненого тією ж побутовою технікою часу наші громадяни використовують для перегляду телепередач, що теж, як зазначено вище, у більшості своїй, вироблені за кордоном, як, до речі, і самі телевізори. Це, у свою чергу, ще більше підвищує рівень інформаційної інтервенції та її наслідки. Говорячи про фізіологічні наслідки, слід згадати й те, що все більше українців звертаються із симптомами так званих „комп’ютерних хвороб” – коли від довгої праці чи ігор виникають різка головна біль, запаморочення, нудота і навіть психічні розлади. Особливо небезпечними такі результати комп’ютеризації є для дітей та молоді. Не слід забувати, що наслідком такого підвиду інформаційної інтервенції є значне зниження інтелектуального рівня громадян, що стає все більшою небезпекою для суспільства. Бо ж, наприклад, якщо колись люди середнього та старшого віку виконували математичні дії „вручну за допомогою голови” (рахували „в стовпчик”), то нині застосовується калькулятор чи комп’ютерна техніка. Не говорячи вже про те, що колись студенти та учні усі реферати, курсові та дипломні роботи виконували самостійно, а зараз „скачують” з інтернету. Таке глобальне зниження рівня інтелекту людства і значне зростання штучного інтелекту є загрозою не лише для українського суспільства, а й людської цивілізації в цілому. Більшої уваги й вивчення потребує й стрімке зростання мобільного зв’язку, оскільки випромінювання і передавачів, і самих телефонів теж негативно впливають на людський організм. При цьому мобільний зв’язок значно скорочує безпосередніх контактів між людьми, що також посилює атомізацію українського суспільства. Отже, тема впливу матеріальної інформаційної інтервенції у вигляді інформаційних технологій, інформаційної техніки та обладнання іноземного виробництва є дуже актуальною для українського суспільства і потребує постійної уваги. 2. Основні суб’єкти інформаційної інтервенції в українське суспільство На думку автора, основні суб’єкти інформаційної інтервенції в українське суспільство варто класифікувати за двома категоріями: внутрішні та зовнішні. Основним внутрішнім суб’єктом інформаційної інтервенції в українське суспільство слід визначити саме українську державу. До суб’єктів зовнішньої інформаційної інтервенції в українське суспільство можна віднести усі сусідні з Україною країни, проте основними з них є дві – Росія та США. Розглянемо основні характерні риси проявів цієї інформаційної інтервенції більш детально. 2.1 Держава, як основний суб’єкт внутрішньої інформаційної інтервенції в українське суспільство Основним суб’єктом внутрішньої інформаційної інтервенції в українське суспільство українська держава, безумовно, стала за часів президентства Леоніда Кучми. Особливо – на початку 2000-х років. Саме тоді рівень свободи слова в Україні став критично низьким, активно впроваджувався державний контроль над ЗМІ та застосовувалася політична цензура. Вже тоді демократична українська та міжнародна спільнота констатувала, що питання стояло дуже гостро – або українська влада виявить здатність забезпечити становлення впливових і незалежних засобів масової інформації і тим самим - здатність і бажання рухатись нормальним цивілізованим шляхом побудови правової держави, або здобутки демократії будуть втрачені, і Україна залишиться осторонь магістрального напрямку розвитку Європи та світу. Бо існування вільних, незаангажованих ЗМІ є однією з необхідних передумов формування правової демократичної держави та громадянського суспільства в Україні. У свою чергу, передумовою існування та діяльності вільних ЗМІ є забезпечення свободи слова, зокрема – професійного права журналістів на об’єктивність і висловлення критичної точки зору. На початку 2000-х років стан забезпечення свободи слова в Україні визнавався критичним. Посилився контроль ЗМІ з боку влади та лояльних до неї фінансово-політичних груп, дедалі більше використовувалася забута ще з радянських часів політична цензура. Процес її впровадження набував системного характеру. В результаті, засоби масової інформації, за незначним винятком, перетворилися на засоби масової пропаганди, маніпулювання суспільною свідомістю з метою забезпечення виживання влади та її окремих представників, а по суті – засобами внутрішньої інформаційної інтервенції з боку держави. З призначенням Главою Адміністрації Президента лідера СДПУ(о) В. Медведчука ситуація, з точки зору демократичних стандартів, стає взагалі несприйнятною. На думку провідних журналістів України Є. Глібовицького, Ю. Мостової, Р. Скрипіна, А. Шевченка, „рівень цензури у ЗМІ дійшов точки, коли професійно займатися журналістикою вже неможливо”. Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації М. Томенко 3 вересня 2002 року повідомив про запровадження в країні практики так званих „темників” [8] – чітких настанов Адміністрації Президента України стосовно висвітлення у ЗМІ конкретних політичних подій, діяльності окремих політичних лідерів і вищих посадових осіб держави. „Тим самим встановився жорсткий контроль над висвітленням політичний подій каналами телебачення, в тому числі й недержавними. Зважаючи на визначальну роль телебачення у формуванні громадської думки, такі дії влади посилюють її і без того потужні можливості маніпулювання суспільною свідомістю” . Підсумовуючи півторадесятирічне співіснування української держави та ЗМІ, можна констатувати, що у першій половині 2000-х років, замість підвищення рівня демократизації суспільства, в Україні було створено централізовану, керовану з Адміністрації Президента, систему формування „віртуальної реальності” в інформаційному просторі. Діяльність державних і громадських організацій висвітлювалася тенденційно. До опозиційних і непідконтрольних ЗМІ та окремих журналістів застосовувалися всі можливі засоби впливу. Як результат – ні громадяни, ні сама влада не мали чіткого уявлення про дійсний стан справ та перспективи розвитку суспільства. Зазначена вище ситуація в інформаційному просторі України зумовлена рядом об’єктивних і суб’єктивних чинників, вплив яких мав системний характер. Проте й після „помаранчевої революції” мало що змінилося. Українські ЗМІ діють у достатньо несприятливому правовому, політичному, економічному та організаційному полі. А головне – проблема полягає у самій природі державної влади в Україні: державна влада й досі є авторитарною та закритою, вона не зацікавлена у формуванні громадянського суспільства, існуванні структур громадського контролю, системи зворотного зв’язку та зорієнтована переважно на забезпечення самовиживання високих посадових осіб та їх кланів. Оскільки, за даними Центру Разумкова ще у 2002 році існування політичної цензури в Україні визнавалося 73,6%-ми громадян і ситуація з існуванням цензури взагалі (не лише політичної) останнім часом мало змінилася, то її існування в Україні – відвертої, як за часів Кучми, чи тимчасово прихованої, як протягом 2005-07 років – можна сміливо віднести до одного з основних механізмів прояву внутрішньої інформаційної інтервенції з боку держави. Цензура в українській журналістиці, як прояв внутрішньої інформаційної інтервенції, проявляється у незаконній забороні поширення інформації, її обмеження, дозування, спотворення, які здійснюються шляхом прямого або опосередкованого впливу представників органів державної влади, посадових осіб, власників засобів масової інформації на ЗМІ та журналістів, з метою забезпечення своїх політичних, економічних та інших інтересів. Передумовами такого гатунку внутрішньої інформаційної інтервенції в Україні є: - характер створеної в країні системи влади, за якої уможливлюється її безвідповідальність і безконтрольність; - фінансова та організаційна слабкість структур громадянського суспільства, що зумовлює їх нездатність протистояти тиску з боку влади; - скрутне економічне становище ЗМІ, що об’єктивно зумовлює їх залежність від держави та фінансово-політичних угруповань; - доволі низький професійний рівень (особливо в регіонах) журналістів, їх досить невисока мораль, а також неприпустимо низька професійна солідарність журналістів – навіть за наявності чимало професійних об’єднань. Користуючись цим, влада в Україні використовує різні методи впровадження і здійснення впливу на ЗМІ, вдаючись до адміністративного, економічного, морально-психологічного тиску на ЗМІ, їх власників та окремих журналістів шляхом заборони поширення певної інформації або її дозування чи обмеження, а також формування та поширення спотвореної інформації. Все це негативним чином відбивається на формуванні громадської думки, на політичній та економічній ситуації в Україні, гальмується становлення ЗМІ як інституту громадянського суспільства, погіршується міжнародний імідж України. При цьому ЗМІ продовжують деградувати, оскільки не можуть (та й, у більшості своїй, вже не хочуть), робити те, для чого вони існують – доносити до громадян правдиву і об’єктивну інформацію. В результаті цього продовжує наростати відчуження між суспільством і владою, оскільки громадяни бачать прірву між міфами, що нав’язуються українськими ЗМІ, та реаліями життя. З-за цього втрачено довіру, як до ЗМІ, так і до держави. І оскільки після 2005 року нічого суттєвого у виправленні становища, особливо у досягненні економічної незалежності ЗМІ, зроблено не було, то можна зробити висновок, що й нинішню владу така ситуація влаштовує, а тому подальше поглиблення процесу демократизації українського суспільства навряд чи можливе. Бо, як засвідчують дані соціологічних опитувань, 52,6% опитаних громадян України небезпідставно вважають, що для забезпечення свободи слова необхідно забезпечити фінансову незалежність ЗМІ та журналістів, а ще 37,7% респондентів вважають, що необхідно змінити ставлення до ЗМІ з боку органів державної влади. [10:3] А поки цього досягти не вдалося, українську громаду й надалі використовуватимуть лише як об’єкт політичних передвиборчих маніпуляцій, про який і згадуватимуть лише напередодні виборів, щоб спонукати „зробити правильний вибір” і дорватися до влади. 2.2 Основні суб’єкти зовнішньої інформаційної інтервенції в українське суспільство До суб’єктів зовнішньої інформаційної інтервенції в українське суспільство можна віднести усі сусідні з Україною країни: Росію, Білорусь, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдавію, Туреччину та ще й невизнану Придністровськ dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...