» » Микола Дегліс : Я виріс у селянській родині і добре знаю життя села


Микола Дегліс : Я виріс у селянській родині і добре знаю життя села

14-10-2015, 14:01
Переглядів 3342
НАША ДОВІДКА. Дегліс Микола Васильович народився 5 червня 1951 року у с. Срібне, Червоноармійського району, Рівненської області. Освіта вища- закінчив з відзнакою Вищу школу профспілкового руху ВЦРПС ім. М.М.Шверника за спеціальністю "економіка праці". Трудову діяльність розпочав в 1970 році.З 1979 року очолює органи державного соціального страхування в Житомирській області. На даний час - директор виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дегліс М.В. має незаперечний авторитет керівника, практичний досвід управлінської роботи та високий рівень відповідальності, завдяки чому забезпечено стабільну та безперебійну роботу очолюваних ним структурних підрозділів а це 11 виконавчих дирекцій міського та районного рівнів. Високий рівень кваліфікації та практичний досвід роботи директором базуються на глибокій теоретичній основі - М.В.Дегліс здобув науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши кандидатську дисертацію з економіки праці, а у 1995 році отримав сертифікат доктора філософії міжнародного зразка Міжнародної кадрової академії (м.Київ). За досягнення у професійній діяльності Дегліс М.В. був неодноразово нагороджений Почесною грамотою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, отримав Подяку Міністерства праці та соціальної політики. На думку колег, друзів та трудового колективу, Дегліс М.В. має яскраво виражені гарні людські та ділові якості, а надзвичайне уміння поєднувати їх з високим професіоналізмом та невичерпною енергією будуть об'єктивно виправдані та дадуть позитивний результат у разі обрання його депутатом Житомирської обласної ради. - Миколо Васильовичу, ваш життєвий шлях розпочався у селі. Які у вас найбільш яскраві спогади про своє дитинство? - Я народився у селі Срібне, що знаходиться на Рівненщині і з малих років пізнав важку селянську працю. Мої батьки працювали у місцевому сільгосппідприємстві. Батько був будівельником, а мама - вирощувала буряки у польовій бригаді. Вона завжди проявляла лідерські якості - і на роботі, і в сім'ї. Наприклад, на роботі в полі, коли сапалися буряки, вона зажди була першою. Хай на півметра, але просапає більше від інших. Таке ставлення до роботи позначалося й на врожайності. Мама на своїй ділянці вирощувала по 600 центнерів солодкого кореня з гектара. Таке ставлення рядової колгоспниці до праці було й високо оцінено: її було нагороджено орденом Леніна - найвищою нагородою у Радянському Союзі. Я цим тоді й зараз горджусь. У офіційних анкетах прийнято називати трудову біографію вже після школи. Але я пізнав нелегку селеняську працю ще з п'яти років, коли пас два десятки корів - своїх та сусідських. Мій трудовий день розпочинався о п'ятій ранку, коли я виганяв свою череду на пасовище. Коли пішов у перший клас місцевої восьмирічної школи, то пас корів до восьмої години, після чого йшов на уроки. О чотирнадцятій годині, коли повертався додому, то на столі вже лежала записка від мами, де було вказано, що потрібно було зробити по господарству: нарвати поросятам зілля, накосити корові сіна, нарвати вишень, помити підлогу тощо. До шістнадцятої години я встигав виконати мамин "наряд" і знову гнав корів пастися. О восьмій вечора я приганяв стадо додому і швиденько біг до клубу, де починалася демонстрація кінофільму. Нас, малих, на вечірній сеанс до зали не пускали, а тому доводилося дивитися фільми з вікна. Тоді я й мої ровесники полюбляли дивитися кіно про війну, а також про Тимура та його команду. - То ж дитинство у вас було нелегким - трудовим. А що й зараз згадуються з тих часів? - У мене залишилося багато спогадів про сільське колгоспне життя у п'ятидесяті-шестидесяті роки тепер минулого вже століття. Хоч й жили ми у важкій праці, та все ж більше згадуються веселі моменти. Моя бабуся Антоніна, теж селянка, яка все життя провела у праці, їздила й у райцентр продавати городину та молочну продукцію. Тому мала дома гроші, які тоді було важко отоварити - асортимент промислової продукції був низьким, а сільській родині тоді багато чого купувати й не було потреби. І от хтось їй сказав, що незабаром має відбутися обмін грошей, як це відбулося у 1961 році, і при цьому її трудові рублі знеціняться або пропадуть зовсім. Баба взяла кошик, поклала тудт гроші й поїхала до райцентру щось купувати, все, що можна - тобто перетворювати свої заощадження на товар. Пам'ятаю, що мені тоді вона купила навіть … мікроскоп, яким ми у школі розглядали все, що можна. А діду вона купила нейлонову сорочку - щоб ходити у ній до церкви. До речі, баба, дід, батьки мої були людьми набожними і регулярно відвідували церкву. Коли потрібно було випрати нейлонову сорочку, то баба не знала, що потрібно було робити з цією "хімією". Хтось підказав, що "нулон" потрібно прати у бензині. Дід приніс з тракторного стану відро бензину, де баба Антоніна й замочила дідову сорочку. Але… вона там просто розчинилася, залишилися лише одні гудзики. Саме мав на обід прийти дід. Баба хотіла приховати від нього те, що сталося, і нашвидкоруч вилляла той бензин у надвірний туалет за хлівом. Тому фінал цієї історії виявився ще кумеднішим: коли дід пішов "до вітру" й запалив сірника, щоб прикурити, то рвонуло так, що він опинився у кукурудзі… Ще одна історія, яка часто згадується, теж смішна, і теж пов'язана з дідом. Коли я навчався вже Львівському технікумі радіоелектроніки, дід попросив купити йому підручник з хімії. Я здивувався, бо йому було вже 86 років, але прохання виконав. Як з'ясувалося, мій дідусь хотів поповнити свої знання з хімії, щоб … вдосконалити процес виготовлення самогону. Наступного разу він заводить мене до сарая і бачу, що там стоїть бражка, і кажу йому про це. А він каже: ні - це колоїдний розчин! І потім запитує: як ти гадаєш, коли гнати горілку? Я й кажу - коли збродить. А дід говорить, ні - коли іони цукру розчеплять іони дрожджів. І знову запитує: а можна, щоб все відбувалося швидше? Я кажу - ні. А дід каже: ти забув про каталізатор! Ось якої грамоти він набрався з підручника, що я привіз. В результаті діду вдалося суттєво вдосконалити процес виготовлення горілки: він засипав у пральну машину цукор, дріжджі, заливав гарячою водою, прокручував двадцять хвилин - і гнав самогон. - Миколо Васильовичу, а як склалася ваша доля після сільського дитинства? - Після закінчення восьмирічної школи, я вступив до технікуму радіоелектроніки у Львові, після закінчення якого був направлений на роботу Черняхівського районного вузлу зв'язку - на телевежу у селі Андріївка на посаду інженера. Там мене обрали головою профспілки працівників Черняхівського вузлу зв'язку і з того часу я почав працювати безпосередньо з людьми. За півроку мене обрали секретарем обласного комітету профспілки працівників зв'язку, який тоді очолювала Аношина Віра Михайлівна. Саме вона сформувала мене як профспілкового лідера. У 1976 році я поступив до Житомирської філії Київського політехнічного інституту. Затим поїхав на навчання до Москви у Вищу школу ВЦРПС (так тоді називався вищий профспілковий орган), де здобув ще одну вищу освіту. У 1980 році там же поступив до аспірантури. За три роки захистив дирертацію і отримав вчену ступінь кандидата економічних наук. З Москви я повернувся до Житомира в обласну федерацію профспілок, яку тоді очолював Паренюк Василь Кононович, на посаду завідувача відділу соціального страхування. У відділі працювало сім чоловік. І тоді ми вели в області всі пенсії, лікарняні листки, медицину, зайнятість ті ін. А зараз ви подивіться існує чотири фонди: у пенсійному працює шістсот чоловік, служба зайнятості, нещасні випадки, соціального захисту… А тоді у моєму відділі працювало лише сім чоловік, які знали все: від розгляду скарг до виплати пенсій. Все "крутилося" як треба.. Згадую, як відразу після Чорнобильської аварії ми щодня відправляли по 3-4 ешелони дітей на відпочинок та лікування… Взагалі, мені приємно згадувати роботу у ті часи. -До якого часу ви займалися профспілковою роботою? - До 2001 року, коли соціальне страхування держава забрала від профспілок до себе. Я очолив обласну дирекцію Фонду соціального страхування і керую його роботою до цих пір. - Миколо Васильовичу, зараз ми знаходимся напередодні виборів до місцевих рада, яке ваше ставлення до закону, що регулює цей процес? - Я вважаю, що виборець має обирати до районної чи обласної ради конкретного кандидата, а не партію, яка його висуває. Це протирічить Конституції і обмежує виборчі права людини, яка повинна мати висувати свою кандидатуру до будь-якої ради. І якщо так сталося, то змагатися будуть, перш за все, партії. - Ви балотуєтеся кандидатом до Житомирської обласної ради по виборчому округу № 13, що включає приміські села нашого району від Левкова до Іванівки. Чому ви висуваєтеся саме від "Батьківщини"? - Я хочу сказати, що у "Батьківщині" я був членом ще з дня її створення в області. Через це я мав конфлікт з місцевими регіоналами, які звільнили мене з роботи і я був поновлений на посаді рішенням суду. - А яку позицію тоді зайняв тодішній губернатор Рижук? - Він не втручався у ту конфліктну ситуацію. І якщо ми завели мову про нього, то я хочу сказати, що я, як і всі мешканці області, очікували від його повернення багато чого. У нього вже був досвід звільнення "помаранчевою" владою, досвід роботи міністра сільського господарства, але він нічого суттєвого не зробив. Займався він своїми справами, через свого зятя бізнесом на піску, проводив якісь сумнівні операції з титановими родовищами, з розміщенням торговельних маркетів, а тому фінал його роботи й цього разу був сумним - повсталий народ позбавив його влади. Серед тих політичних сил, які ініціювали і підтримували Майдан, була й "Батьківщина". - А яка її мета? - Найбільш повне задоволення матеріальних та духовних потреб українського народу. "Батьківщина" хоче забезпечити умови для гармонійного розвитку людини із моральною чистотою та фізичним вдосконаленням.
Хочу наголосити, що у "Батьківщини" існують три принципи, які вона пропагує й на нинішніх виборах: люди мають право все знати, люди мають право про все говорити і обговорювати, люди повинні діяти свідомо. Якщо ми у суспільних відносинах не запровадимо ці принципи, то знову прийдуть регіонали, знову прийде влада, яка буде дбати лише про свої інтереси, і нічого не зміниться. То ж я закликаю виборців прийти 25 жовтня на голосування і зробити саме свідомий вибір. Всі мають розуміти, що наше майбутнє залежить багато в чому від того, кого ми оберемо депутатами місцевих рад. dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...