» » 31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів


31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

31-12-2021, 13:37
Переглядів 496
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня 2018 року жителі міста Житомир, які ще остаточно не втратили совість і не здалися режиму, що прославляє гітлерівських прихвоснів, відзначатимуть 75-річчя звільнення від нацистських загарбників та їхніх прислужників з місцевого населення, які протягом двох з половиною років окуповували Полісся. У кінці 1943-го та на початку 1944 років два тижні на території Житомирської області тривали запеклі тривалі бої за визволення нашої землі.

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина, що притримувалася ідеології кривавого нацизму, з метою знищення слов'янських народів, у тому числі й українців, та загарбання земель, напала на Радянський Союз. Ранком того ж дня німецька авіація вчинила наліт на Житомир.

У ході Київської оборонної операції 1941 року радянські війська 9 липня залишили Житомир. Жорстокий окупаційний режим був влаштований ворогом у німецькій "столиці" генерального комісаріату "Житомир".

За час окупації вони знищили понад 112 тисяч радянських громадян - військовополонених і мирних жителів. Для спротиву нацистам у Житомирі діяло підпілля, яким керували Р. І. Шелушков і А. Д. Бородій (пам'ятники яким знищили нинішні авантюристи при владі), в околицях - партизани.

За роки боротьби з нацистськими окупантами учасниками радянськими партизанами та підпільниками, яких зараз, за новими ідеологічними догмами, переписувачі історії вже називають "учасниками національно-визвольного руху", хоча вони за переконаннями були інтернаціоналістами, а не націоналістами, було знищено 177,5 тисяч живої сили ворога, пущено під укіс 2536 ешелонів, зруйновано 367 залізничних та 498 шосейних мостів, підірвано 272 танки, збито 8 літаків, знешкоджено 127 автомобілів та багато іншої техніки, врятовано від каторги 14,5 тисячі юнаків, дівчат, військовополонених.

У ході Київської наступальної операції 1943 року радянські війська 13 листопада звільнили місто, але 20 листопада вони вимушені були тимчасово його залишити (Київська оборонна операція 1943 р.). Знову Житомир був звільнений 31 грудня 1943 року в ході Житомирсько-Бердичівської операції 1943-1944 рр.
Визволення Житомирщини розпочалося у листопаді 1943 року. Першими були визволені селища Брусилів та Корнин Попільнянського району, залізнична станція Ірша Радомишльського району, селище Черняхів, залізнична станція Станишівка Житомирського району. Житомир вперше було визволено 13 листопада 1943 року, але радянські війська, отримавши наказ зміцнити підступи до Києва, змушені були відступити.

18 листопада 1943 року на території Житомирської області розгорнулися жорстокі бої, які тривали упродовж 40 днів й увійшли в історію Великої Вітчизняної війни як бої на "Рубежі мужності". Зараз на місці тих жорстоких боїв на трасі Київ-Житомир поблизу Брусилова встановлено пам'ятник.

Остаточне визволення нашого рідного міста сталося 31 грудня 1943 року, а 1 січня на честь Житомира Москва салютувала 20 залпами з 224 гармат. Загалом 7 дивізій противника, 90 тисяч фашистських солдатів і офіцерів було знищено у ході Житомирсько-Бердичівської операції.

На честь звільнення міста 33 військовим частинам і з'єднанням привласнено почесне найменування "Житомирські".

На території Житомирщини близько 1,5 тис. братських могил, 6 військових кладовищ, на яких покояться 95 тис. воїнів різних національностей.

14 січня 1944 року в результаті завершення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, через 918 днів окупації, Житомирська область була повністю визволена.

За час окупації і боїв в місті зруйновані майже всі промислові підприємства, близько 200 будівель культурно-побутових установ, 40% житлових забудов.

х х х х х

З 29 грудня 1943 року розгорнулися важкі бої під Житомиром, якому німецьке командування відводило важливе місце як вузлу комунікацій. Воно готувало кругову оборону.

Гітлерівці перейшли в контратаку проти радянських військ 18-ї і 3-ї гвардійської танкової армій, прагнучи відкинути їх на схід.

На підступах до Житомира ворог створив сильну протитанкову оборону, стягнувши сюди великі танкові сили і значну кількість артилерії.

Головний удар здійснювала 1-а гвардійська армія генерал-полковника А. А. Гречка. Німецькі війська припускали, що Червона Армія буде здійснювати напад зі сходу, тому головні сили оборони були сконцентровані там. Проте армія А. А. Гречка здійснювала напад з усіх напрямів півночі, південного сходу та сходу.
Вранці 31 грудня 1943 р. радянські війська перейшли в наступ. У результаті жорстоких боїв війська 1-ї гвардійської армії 31 грудня 1943 року звільнили більше 20 населених пунктів, що тісно прилягали до Житомира, а до 18 години вечора повністю визволили місто від німецько-фашистських загарбників.

У боях за звільнення Житомира відрізнилися війська генералів Гречка, Леселідзе, Черняховського, Рибалка, Катукова. Їх іменами названі вулиці м. Житомира (які нинішня влада тимчасовців перейменувала на осіб з сумнівною репутацією), а 33 з'єднання й частини за відмінність у боях одержали почесне звання "Житомирських" і 15 з них нагороджені орденами.

У ході боїв за звільнення Житомирщини в оперативній смузі Першого Українського фронту діяло 12 партизанських з'єднань і загонів.

У підсумку Житомирсько-Бердичівської операції були звільнені Київська й Житомирська області, частина Вінницької й Рівненської областей.

Дорогою ціною дісталося нашому народу визволення Житомирщини. Понад 95 тисяч воїнів полягли смертю героїв на поліській землі. За героїзм, виявлений під час захисту й визволення Житомирщини, 50 воїнів-визволителів нагороджені званням Героя Радянського Союзу.

Перемогу над фашизмом кували й наші земляки. За мужність і героїзм, проявлені у роки війни, 93 786 жителів області відзначені урядовими нагородами, в тому числі за бойові подвиги на фронтах - 89 783 чоловіка, з них 1280 партизан і підпільників. Тому обов'язок всіх живих - свято берегти пам'ять про тих, хто загинув у боротьбі за свободу і незалежність рідної землі.

х х х х х

Зі спогадів про важкі воєнні роки


9 липня 1941р. гітлерівці окупували село Зарічани. Ними було спалено клуб, 3 селянських господарства, розстріляно понад сотню людей. До Німеччини вивезено близько 30 чоловік на примусові роботи. Людей частково вивозили на Дніпропетровщину і Київщину для роботи на окупантів.

Незважаючи на жорстокий контроль за жителями села Зарічани, їм все ж таки вдавалося допомагати партизанському загону імені .Ворошилова на чолі з Ярушевичем Олександром Степановичем. Загін цей налічував 30 чоловік, завдяки яким жителям села було повернено 68 корів-годівниць, призначених на м'ясокомбінат.

Німецькі нацисти та їхні прислужники з місцевого люду продовжували безчинства. За найменший непослух - розстріл. Так втратили батьків великі сім'ї Марчуків, Ковальчуків. Батьків просто виводили за їх хати і розстрілювали. Багато сімей виселяли за межі села, бо в їх будинках поселялися німці. Жінки з дітьми ховались по льохах, недоїдали, хворіли, але старались будь-що вижити без чоловіків, батьків, яких забирали на роботу до станишівських лісорозробок, там працювало біля 200 наших односельців.

Багато вбили в селі і євреїв. Яскевич Софії вдалось вберегтись від фашистських автоматів завдяки односельцям, які не підтвердили, що вона єврейка.
На околиці села знаходиться німецьке військове кладовище "Хегевальд". Воно було відновлено у 1998 році. А перші захоронення тут зявилися в кінці 1941 року. Наказ про відкриття кладовища видав сам Гіммлер. Хоронили тут тільки німців, які проявили героїзм у боях, та високих есесівських чинів.

Під час Великої Вітчизняної війни із села на фронт пішло 136 чоловік, 86 з них не повернулись, 77 нагороджено орденами та медалями.

А Ткачук Іван Михайлович за власною ініціативою передав на будівництво танка в Житомирі 20 тис. крб. власних заощаджень.

Героєм Радянського Союзу став майор, а пізніше генерал-майор, Андрющенко Володимир Кузьмич.

12 листопада 1943 р. частини 23-го стрілецького корпусу і з'єднання 1-го гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Баранова звільнили Житомир і село Зарічани, що мало тоді іншу назву - Псищі. Але остаточно тоді вигнати з околиць міста нацистів не вдалось. Ворог підтягнув свіжі сили і радянські полки 18 листопада після жорстоких боїв змушені були відступити.

Завдяки стратегічному і військовому талантові генерал-полковників А.А.Гречка та К.Н.Леселідзе, генерала армії М.Ф.Ватутіна вдалось звільнити Псищі і Житомир.

Очевидці добре пам'ятають день 31 грудня 1943р. важкі бої на току, в колгоспному саду, де загинуло 67 воїнів-захисників. Їх наспіх поховали у тому ж саду, в одній могилі, а пізніше перепоховали у братській могилі в селі. 7 прізвищ загиблих відомо, але інших упізнати не вдалось.

Близько ста чоловік повернулись з полів війни, але ж її "свинцеві подарунки" давали про себе знати значно пізніше і багато хто уже пішов з життя. Ветерани війни, що живуть у нашому селі, часто відвідують школу, розповідають дітям про свої бойові шляхи. Войнов М.М., Патлай А.Ф., Андрєєв М.П., Свірідова, Кулініч О.І., Прянченко В.А.,Андрійчук О.Г.,Войтюк О.Ф. - всі вони шановані жителі Зарічан.


31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

День Перемоги біля Братських могил у селі Зарічани - 1985 рік. Ці визволителі світу від “коричневої чуми” й гадки не мали, що настануть часи, коли їх подвиг буде нівельовано, а продажні борзописці прославлятимуть тих, хто стріляв їм у спину та співробітничав з гітлерівцями.





31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів


Село Піски у ті грізні часи


До Великої Вітчизняної війни колгоспне господарство у селі Піски зростало з року в рік. Особливо високих показників досяг колгосп у 1937-38 р.р. і був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 р. в Москві. Високих врожаїв добилися ланкові, які стали учасниками виставки: Бабич Емілія Сидорівна, Волощук Антоніна Миколаївна, Волкова Катерина Талимонівна та бригадир городньої бригади Голуб Йосип Федорович.


22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на нашу Батьківщину - Радянський Союз. Захищати Батьківщину пішло 339 чоловік, з них 132 загинули, 207 чоловік повернулося. Всі вони нагороджені орденами і медалями.

Село Піски було окуповане німцями 10 липня 1941 року. З місцевих прислужників гітлерівському режиму було створено поліцію.

Багато юнаків та дівчат пішли в партизанський загін, який діяв на території Житомирщини. Стали партизанами Мельник Н.С., Вернагівський Г.В., Довгалюк В.Т., Ткачук Д.П., Попрійчук В.М. та інші.

Відважною в бою та витривалою в походах була фельдшер, начальник санітарної служби загону ім. Чапаєва Ніна Степанівна Мельник. За мужність і героїзм у боротьбі з ворогом Н.С. Мельник нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, Орденом Червоної зірки і медаллю «Партизану Вітчизняної війни 1-го ступеня». Довгий час Ніна Степанівна працювала лікарем в Житомирській обласній лікарні.

Окупанти відразу після захоплення села запровадили «новий порядок», а на центральній площі села спорудили шибеницю. Пісківчани кинулись до колгоспу, щоб взяти щось додому із худоби або реманенту. Німецький комендант заборонив це, оголосивши колгоспи діючими. Вони були потрібні, аби годувати німецьку армію. В колгоспах збільшилось число крадіжок. Комендант наказав спорудити на полі шибеницю і повісити там кожного, хто попадеться, як злодій. Крадіжки відразу припинились.

Виконуючи наказ Гітлера про заселення України німцями, жителів Пісок вже восени 1941 року переселили на Дніпропетровщину. Після визволення Житомирщини радянськими військами всі жителі Пісок повернулися в своє село.

Взимку 1942 року німецький комендант вирішив одружитись із дівчиною із сусіднього села Млинище. Після недовгих роздумів він наказав Костенку Петру привести наречену. Петро виконав доручення коменданта, але помилився і привіз не ту дівчину. Весілля зірвалося, а розлючений фашист наказав різками висікти Петра, що й було зроблено.

У 1942 році в Пісках діяло підпілля. Підпільники збирали та зберігали зброю, яку передавали у партизанські загони імені Паризької комуни та імені Чапаєва. Зрадниця виказала підпільників і їх схопили. Ковальчуку Павлу Никифоровичу вдалося втекти, а Кузьмінця Павла Антоновича та Грицая Павла Никифоровича повісили на центральній площі села і довго не знімали з петлі.

Добре допомагав партизанам німецький офіцер на ім’я Франц (прізвища старожили не знали), він був антифашист і діяв разом з росіянкою Лідою (прізвища також ніхто не знав), яка служила в німецькій армії перекладачем. Вони передавали через підпільників відомості про рух німецьких ешелонів, які йшли на східний фронт через станцію Станишівка.

У партизанських загонах воювало 83 жителя Пісок. 55 з них загинули. Решта після війни повернулися в село.

У середині листопада 1943 року німецьке командування перекинуло під Житомир свіжі танкові дивізії. Армія окупантів почала чинити опір наступаючій радянській армії. У цей час на території Житомирщини бойові дії вела 23-тя стрілецька дивізія, у якій воював Герой Радянського Союзу майор Павло Семенович Літвінов.

Народився він у 1907 році в станиці Глібовка Кущовського району Краснодарського краю. Росіянин. Освіта незакінчена вища. Працював завідуючим організаційним відділом райкому партії. В червні 1941 року призваний до Червоної Армії. Під час Великої Вітчизняної війни воював на Південному, Північно-Кавказькому, Південно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах. Був поранений чотири рази.

За відвагу, мужність та хоробрість, проявлені у боях при форсуванні Дніпра та утриманні плацдарму, заступник командира 225-го стрілецького полку з політчастини 23-ї стрілецької дивізії 47-ї армії Воронезького фронту майор П.С. Літвінов Указом Президії Верховної Ради СССР від 25 жовтня 1943 року відзначений званням Героя РадянськогоСоюзу. Загинув як герой- в бою під час звільнення Житомирщини 16 листопада 1943 року. Похований в селі Піски Житомирського району.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Знамені, Червоної Зірки, медаллю.

Вранці 16 листопада супротивник кинув проти 225-го стрілецького полку велику групу танків і піхоту, оволодів селом Млинище та оточив полк.

У критичний момент з групою автоматників сюди прийшов майор Літвінов. Над окопами прогримів його голосний клич:

- Братці, ні кроку назад! До нас іде підмога. Позицію втримати!

Стійко та самовіддано відбиваючи атаку ворога, бійці підбили два танки та застрелили до півсотні гітлерівців. Атака ворога почала слабшати.

У цей момент майор Літвінов підняв бійців в контратаку і, піднявши над головою автомат, крикнув:

- Вперед, орли, вперед!

Гітлерівці не витримали навали наших солдатів та повернулися на початкові позиції.

А для Літвінова бій під нашим селом був останнім. Ворожа куля наздогнала відважного майора. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЄВІ!

31 грудня 1943 року с. Піски було звільнене від німецьких окупантів. За підрахунками спеціальної комісії по збитках, які принесла війна колгоспу ім. Мануїльського, встановлено, що ця сума складала 7 704 719 крб.

(Записано зі слів жителів села Піски Костенка Петра Івановича, Костенка Сидора Івановича, Шейгаса Дмитра Івановича, Костенка Дмитра Пилиповича та Жданюка Сергія Михайловича).

З історії села Піски. Сайт Станишівської громади.

31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

Грудень 1943 року. Жорстокі бої за Ліщин. війська 3-ї Гвардійської танкової армії на чолі з генералом Павлом Рибалком наступають. Німецькі танки “Тигр” причаїлися, щоб відбити атаку.
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів


31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

Братська могила радянських воїнів, які загинули в боях за село Піски. Розташована при в’їзді в село, з лівої сторони автотраси Житомир – Сквира. Дата поховання – 1941-1945 рр. Кількість похованих - 57 чоловік. Невідомих немає.

У цій могилі похований Герой Радянського Союзу Літвінов Павло Семенович, який загинув у бою біля села в листопаді 1943 року. В 1957 році райдорвідділ спорудив скульптурний бетонний пам’ятник (на п’єдесталі фігура солдата з автоматом біля обеліска). В 1983 році виготовлена меморіальна дошка з написом „В этой братской могиле похоронен Герой Советского Союза Литвинов Павел Семёнович».

Текст на обеліску: «Вечная слава героям Великой Отечественной войны, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины, 1941-1945».

Біля підніжжя пам’ятника 2 плити з іменами загиблих.

На жаль, зараз від цього пам’ятника залишився лише постамент. Нібито буревій порушив скульптуру. Так само, як, наприклад, такий само пам’ятник у центрі Левкова зруйнувала блискавка. Після цього там скульптуру поновлено, але радянська символіка підретушована, а з величного солдата-визволителя зробили підлітка невідомого походження.

То ж і під час відновлення постамента визволителям села Піски над їхньою пам’яттю “попрацюють” нацистсько-бандерівські ідеологи, щоб применшити велич того подвигу та звеличити вояків, які залляли Україну кров’ю безвинних людей?

Як це вже зроблено на братській могилі радянських воїнів, які полягли в боях за село Піски (на нижньому фото). Розташована вона біля входу на сільське кладовище. Дата поховання - 1941 - 1945 рр. Кількість похованих - 76 чоловік, невідомих немає. В 1958 році сільвиконком спорудив скульптурний бетонний пам'ятник (фігура солдата з автоматом на п'єдесталі) і встановив плити з іменами загиблих.
31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

Там було викарбувано текст на п'єдесталі: "Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины в 1941-1945 гг."

А після втручання нацистсько-бандерівських посіпак-недобитків радянська символіка зникла, як і роки 1941-45 Великої Вітчизняної війни, замість яких переписувачі історії радять писати 1939-1945, і російська мова, мова солдат-визволителів також замінена.

Якщо так піде й далі, то згодом на цьому постаменті вже стоятиме пам’ятник “воякам УПА”, які, виконуючи людиноненависницькі догми Бандери, знищили десятки тисяч безвинних дітей, жінок, стариків на Волині та в інших місцях у 1943-44 роках?

Люди! Майте совість! Ті червоноармійці загинули, щоб врятувати нас від “коричневої чуми” нацизму, що мала знищити усіх слов’ян поголовно! У крематоріях та газових камерах! Тобто, якби тоді перемогла нацистсько-бандерівська мерзота, то не існувало б нас взагалі!

Невже навіть інстинкт самозбереження не утримує вас від услужливості нинішнім ідеологічним мерзотникам? Невже ви не розумієте, що всі біди в Україні й від того, що душі тих загиблих визволителів вже прокляли нас?

Чи ви заради посад готові продати все святе? Схаменіться, поки не пізно!

31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

У 1989 році в центрі Пісок відкрито пам’ятник загиблим його жителям в роки Великої Вітчизняної війни „Розколота доля”. На алеї біля пам’ятника встановлені гранітні плити, на яких викарбувані прізвища всіх загиблих жителів села.

31 грудня - День звільнення Житомира від німецько-нацистських окупантів

Слава Богу, що у Пісках ще є кому дбати про пам’ять воїнів-визволителів!

Ще матеріали про визволення Житомира
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...