» » Нас не треба переконувати в доцільності децентралізації


Нас не треба переконувати в доцільності децентралізації

5-06-2016, 12:42
Переглядів 2209
В Україні проблема з довірою до влади та до того, що вона декларує.Саме так. Тому й не бачу великої потреби у привезенні у Житомирський сільський район унітарної України іноземних відставних міських чиновників з країни з федеральним устроєм для того, щоб переконувати громадян України у необхідності проведення децентралізації влади. При цьому, відривати на подібні заходи від справ сільських та селищних голів, депутатів місцевих рад та керівників підприємств й установ. Дискусія про відсутність де-факто місцевого самоврядування, особливо на районному та обласному рівнях, в Україні триває давно. За роки незалежності цій проблемі присвячено чимало не лише публіцистичних статей, а й наукових праць. У них не тільки констатувався сумний стан справ з публічними повноваженнями та фінансовими можливостями представницьких органів територіальних громад, а й пропонувалися шляхи виправлення такої ситуації. І, повірте на слово, для цього не потрібно міняти Конституцію. Щоправда, тоді теперішні ініціатори децентралізації влади були зайняті іншим - "прихватизацією" загальнонародної власності, відтак залишалися байдужими до того, про що вітчизняне суспільство волає десятиліття. Нині ж помилково, у кращому випадку (чи все ж таки цинічно зневажаючи дійсність), видають ідею децентралізації виключно за свою ініціативу і, навіть, досягнення. При цьому нагло попираючи лексичне значення цього терміну та підміняючи його на практиці діями, спрямованими на територіально-адміністративну реформу. А українське суспільство, добре знаючи з ким має справу, задумалося, обравши вичікувальну позицію. І ось чому. Найкрупніші бізнесмени і водночас представники влади в Україні - здебільшого одні і ті ж особи. Так було за "попередників", так, на жаль, залишається і зараз. Зазвичай вони тісно пов'язані з російським капіталом та різними "схемами" (доволі часто сумнівними). Можливо, найперше, у зв'язку із цим ховають у такий спосіб нажиті статки в країни Західної Європи та Америки. До того ж, задля уникнення сплати податків на Батьківщині, засновують там в офшорах підприємства. А це означає, що наша правляча верхівка не лише не переобтяжена почуттям українського патріотизму, а й залежна у прийнятті державних рішень як від власної ненаситної жадібності, так і Російської Федерації та країн Заходу. Відтак, таке наше керівництво апріорі не може відстоювати національні інтереси України: по-перше, вони для цих нуворишів чужі (в іншому випадку так безжалісно не грабували би наш народ, довівши його до злиднів); по-друге, через залежність від росіян (у співпраці з якими багатіли та, мабуть, надалі перебувають у комерційних відносинах) і європейців та американців, які, зважаючи на останні публікації у засобах масової інформації (ЗМІ), добре поінформовані про "таланти" шахраїв, клептократів та гопників з України, і неодмінно цим за необхідності скористаються. Особисто ж для мене новиною з того, що повідомив нещодавно у приміщенні Житомирської райради екс-бургомістр з Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) Олівер Ерет, стала інформація про доходи бюджетів їхніх об'єднаних територіальних громад. Як було мовлено, у їхній структурі 50% складає податок на прибуток підприємств. І треба ж було такому статися, уже через день німецьке видання "Deutsche Welle" у статті "Офшорні схеми оточення Порошенка у ФРН" повідомило, що придбаний у 2011 році у німецькому містечку Ельстерауе та керований "через офшори, що імовірно належать Президенту України" завод з виробництва крохмалю, кормів та глютену з оборотом майже 6 мільйонів євро (приблизно 180 млн. грн.) є збитковим. Так і напрошується запитання: а чи досягнула б Німеччина і, зокрема, її місцеве самоврядування, позитивних результатів з такими підприємцями, якщо навіть у ФРГ, де вони точно відділені від державного управління, упродовж кількох років підприємницької діяльності не мають з чого платити податки? Відповідь однозначна - ні! А в Україні така ситуація з прибутковістю підприємств - повсюдна. До речі, у Німеччині, як повідав Олівер Ерет, ремонт доріг місцевого значення, здійснюється за рахунок державних субсидій, які складають десь четверту частину бюджету територіальної громади - 30 млн. євро (або 900 млн. грн.), - про що нам залишається тільки мріяти. Звичайно, я не поділяю думки про те, що в Україні ініціатори теперішньої децентралізації є дурнями. Більше того, переконаний у тому, що у них усе ретельно продумано. Біда тільки у тому, що реально очікувані цілі від неї, найпевніше переслідують особисті, а не загальнонародні вигоди. Саме цього побоюються громадяни України, справедливо ігноруючи пропагандистські зусилля чиновників та їх найнятих агітаторів, очікуючи реальних повноважень, фінансових ресурсів для територіальних громад. Причому, закріплених у законодавчих актах, які наразі відсутні. І, будьмо відвертими, за іншої поведінки громадян України, можуть ніколи не з'явитися. Ну скажіть, будь ласка, для чого понад півтора року розповідати нам про бажання розширити повноваження територіальних громад щодо управління землями за межами населених пунктів, показово ухвалювати на сесіях рад різних рівнів відповідні звернення до керівництва країни, якщо, на чому я вже не раз наголошував, при щирому бажанні одним рішенням Житомирської обласної ради можна повернути до повноважень сільських та селищних рад бодай колишні колгоспні ліси, у небездоганний спосіб забрані до КП "Житомироблагроліс". Подобається комусь чи ні, але це питання - тест на "вшивість" щодо справжніх намірів розширити управлінські можливості органів місцевого самоврядування базового рівня. Або ще один приклад, який як лакмусовий папірець, вказує на те, що в Україні якщо і має місце децентралізація, то в основному відповідальності. Про "плюси" та мінуси" української реформи я уже висловлювався через ЗМІ раніше. Серед останніх назвав спробу держави перекласти на органи місцевого самоврядування питання фінансування пільгового пасажирського перевезення - інвалідів, пенсіонерів, ветеранів, учасників бойових дій та представників інших соціальних категорій без передачі відповідних коштів. Цинізм ситуації у тому, що джерелом такого ресурсу намагаються видати для територіальних громад (у випадку їх об'єднання) 60% від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). При цьому замовчують, що ця частина ПДФО сплачується до районного бюджету та складає майже 100% його власних доходів. Іншими словами: свої обов'язки прагне скинути держава, а джерелом їх фінансування розглядають кошти органу місцевого самоврядування районного рівня... Більше того, районною радою ці 60% від ПДФО, яких і так катастрофічно не вистачає, спрямовуються на вирішення проблемних питань територіальних громад району, до того ж доволі часто в якості дотації вирівнювання. Щоб уникнути спекуляцій на коштах від податку на доходи фізичних осіб, я навіть вніс пропозицію про розподіл їх не в "ручному режимі", а за формою: 30-50 відсотків - тим громадам, з територій яких вони надійшли, а інші 70-50 відсотків - економічно слабким територіальним громадам. На разі залишаюся не почутим. У будь-якому випадку очевидно одне - від перестановки доданків коштів у бюджетах органів місцевого самоврядування не побільшає (якщо не брати до уваги їх номінальну кількість, яка збільшується внаслідок інфляції гривні шляхом її девальвації - друку та вкиданню на вітчизняний фінансовий ринок). А держава та політики-представники влади на місцях не поспішають ставати відповідальними перед ними. Зрештою, як і перед Україною та її громадянами. Єдиним реальним результатом за два роки після Революції ГІДНОСТІ може стати отримання згоди про безвізовий режим для українців. І то тільки для туристичних мандрівок Європою (без права на легальне працевлаштування). Але для чого він абсолютній більшості наших співвітчизників, якщо вони навіть не заробляють достатньої кількості коштів, щоб оплатити житлово-комунальні послуги?... Боюся, що центральна влада в Україні уже прогнила настільки, що не тільки не спроможна адекватно реагувати на виклики сучасності, а для уникнення ганебного відсторонення її представників з найвищих держаних посад, вона не менше ніж кремлівське керівництво Російської Федерації може бути зацікавлена у війні на Донбасі, яку ще й принизливо для українського народу називає АТО. І чи не тому в Україні куди більше уваги та турботи приділяється не Збройним Силам, а іншим силовим структурам?.. Василь СТАХ, керівник фракції Всеукраїнської Чорнобильської Народної Партії "За добробут та соціальний захист народу" Житомирської районної ради dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...