» » Вогонь війни на Житомирщині


Вогонь війни на Житомирщині

25-10-2019, 21:05
Переглядів 559
Вогонь війни на Житомирщині
До 75-річчя визволення Радянської України від німецько-нацистських загарбників та їхніх прихвоснів 28 жовтня 1944 року

Напередодні Великої Вітчизняної війни 1941-45 років Житомирська область мала переконливі успіхи в розвитку всіх галузей народного господарства, економіки, соціальної сфери. Утворена 22 вересня 1937 р., вона своїм потенціалом майже не поступалася багатьом іншим областям.

Багата надрами, зокрема, запасами граніту, каоліну, облицювальних та декоративних матеріалів, глини, піску, вапняку, торфу, площами лісу, область успішно використовувала всі можливості для розвитку промисловості, будівництва, організації нових, вкрай необхідних, галузей народного господарства. Цьому сприяли також впровадження механізації, раціоналізації виробничих процесів, курс на активне оволодіння робітниками новою технікою і новими технологіями.
Житомирська область однією з перших зазнала ударів фашистської авіації. Вогняним смерчем увірвалось на нашу землю страшне лихо. Болем врізалося в кожне серце, горем впало в кожну родину. Тривожним набатом віддалося в свідомості, в душах людей. 22 червня 1941 р. розпочалася війна, що стала для нашого народу священною, Великою Вітчизняною. Житомир одним із перших міст країни в перший же день війни, на світанку, зазнав бомбардування гітлерівської авіації.

Вторгнення загарбників на територію країни нікого не залишило байдужим, викликало гнів і ненависть до гітлерівців. Тисячі патріотів, відчуваючи свою відповідальність за долю Вітчизни, за життя рідних і близьких, майбутнє своєї землі, піднялися на їх захист, узяли в руки зброю, пішли в партизани, стали підпільниками.

В перші ж дні війни на заводах, фабриках, в колгоспах, установах, організаціях, навчальних закладах Житомирщини проходили мітинги. Їх учасники висловлювали готовність зробити все можливе для перемоги над ненависним ворогом. Люди йшли до військкоматів з одним проханням - направити в армію, на фронт.

На початку липня 1941 р. німецько-фашистська армада вдерлася на територію області, 7 липня зайняла Бердичів, 8 липня - Зв'ягель, 9 липня - Житомир, а на кінець серпня - всю територію Житомирщини. Для мирного населення наступили чорні дні. Гітлерівці все більше скаженіли, грабували, руйнували міста і села, промислові підприємства, колгоспи, встановлювали суворий, страшний режим для місцевих жителів, за порушення чи невиконання якого карали, розстрілювали, вішали.

Так, нацисти в ході проведення масових розстрілів знищили в м. Житомирі 45352 особи мирних радянських громадян, в Зв'ягелі - 39582 особи, в Бердичеві - 38536 осіб, в Коростені - 16788 осіб. Судово-медичні експерти розкриттям та оглядом останків загиблих тільки на Богунії (околиця м. Житомира) виявили 67160 трупів радянських військовополонених.

Але ворожому насиллю, терору, навіть арештам і смертній карі патріоти протиставляли високу духовну й моральну стійкість, витримку, чинили відчайдушний опір діям фашистських бандитів і головорізів. Багато чоловіків, жінок, а з ними молодь, діти поповнювали лави партизанів, підпільників чи ставали у них зв'язківцями. А хто залишався вдома, саботували вихід на роботу, здачу продуктів, сплату податку, встановленого окупантами, всіляко шкодили діям ненависного ворога. Чесних, самовідданих синів і дочок Вітчизни, поборників праведного гніву й справедливої помсти ніщо не лякало й не зупиняло.

Так, оголошення Зв'ягельської міської управи від 27 квітня 1942 р. свідчило: "В м. Зв'ягелі невідомими злочинцями були перерізані телефонні проводи, що рахується актом саботажу, за що було взято десять чоловік заручників, які розстріляні. При повторенні подібних випадків число заручників буде удвоєно. А тому населення міста повинно слідкувати та викривати злочинців".

Житомирський обком КП(б)У підібрав ряд людей з партійного і радянського активу і залишив їх в тилу ворога з завданням організації підпільної і партизанської боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Було утворено 36 райкомів і міськкомів КП(б)У, 210 первинних підпільних організацій з кількістю членів 861 осіб, утворений обласний підпільний комітет у складі тт. Шелушкова, Тітенко і Гришана. Було організовано ряд партизанських загонів, забезпечено їх зброєю, взуттям та ін.

10 квітня 1943 р. на обласній партійній конференції був обраний партійний комітет. Його секретарями були обрані О.Д. Бородій і Г.І. Шелушков. Обидва вони були закатовані в гестапо в травні 1943 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. О.Д. Бородію та Г.І. Шелушкову були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу посмертно.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни, звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно також керівникам Малинського підпілля П.А. Тараскіну і Н.І. Сосніній, Потіївського - І.Ф. Бугайченку.

Підпільники активно діяли на території області, успішно налагодили зв'язки з партизанами, всіляко допомагаючи їм. Обласний підпільний комітет у процесі своєї діяльності здійснював керівництво діяльністю підпільних організацій в 21 районі, які нараховували 87 первинних організацій і груп з кількістю учасників 943 чоловіки.

Підпільна організація області підготувала й направила до партизанських загонів 2364 чоловіки, передала їм 1502 гвинтівки, 3243 гранати, 11 станкових кулеметів, 70 ручних кулеметів, 31 автомат, 56 пістолетів, 195210 патронів, 16 центнерів толу, 245 снарядів та ін.

Силами підпільних організацій пущено під укіс 34 ешелони з живою силою і технікою ворога, підірвано 18 мостів, знищено 19 автомашин. Зривались заходи німців по заготівлі сільськогосподарських продуктів, по набору робочої сили в Німеччину, знищувався телефонний і телеграфний зв'язок, громились кущі поліції, жандармерії, гарнізони німців…

Багато наших земляків-патріотів стали надійними помічниками у підпільників і партизанів: переховували й лікували поранених, вишукували і збирали зброю, діставали медикаменти, перев'язувальні матеріали, передавали цінну інформацію, всіляко перешкоджали діям окупантів.

Лікарі, які під час окупації гітлерівцями Житомирської області працювали в лікарнях, залишались вірними своєму народові і клятві Гіппократа, рятували життя не лише цивільному населенню, а й пораненим радянським офіцерам, солдатам, які потрапили в оточення чи в полон, партизанам, підпільникам, оберігали молодих людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини, від непосильної праці на окупантів.

Другим фронтом боротьби в тилу ворога був партизанський рух, який влітку 1942 р. став на Житомирщині масовим. На території області діяли партизанські з'єднання Сабурова, Маликова, Шитова, Наумова, Скубка, польський і чехословацький партизанські загони під командуванням Сатанівського і Яна Налєпки, багато місцевих партизанських загонів. Земля горіла під ногами окупантів… на залізницях Сарни-Лунинець, Коростень-Сарни, Коростень-Житомир діяло більше 50 диверсійних груп із з'єднання Сабурова. Лише в квітні-червні 1943 р. вони пустили під укіс майже 100 ворожих ешелонів, висадили в повітря чотири залізничних мости, знищили 25 мостів на шосейних шляхах. Два загони з'єднання Маликова влітку цього ж року на 40 днів вивели з ладу залізничну дільницю Коростень-Житомир.

Житомирщину називали партизанським краєм. Адже тут, під час окупації гітлерівцями нашого краю, мужньо боролися з ворогом 25 партизанських з'єднань, 100 окремих партизанських загонів, 70 відсотків народних месників були вихідцями з міст і сіл області.

У партизанські загони добровільно вступали робітники, колгоспники, представники інтелігенції, комуністи, комсомольці, безпартійні, літні й молоді люди різних національностей. Поповнювалися загони також воїнами Червоної Армії, які внаслідок оточення чи розгрому частини опинилися в тилу ворога. Але основною силою в них було місцеве населення.

З усіх діючих підрозділів підпільний обком партії сформував партизанське з'єднання. Його очолив С.М. Маликов, який після загибелі Бородія і Шелушкова був одночасно першим секретарем підпільного обкому партії. Згодом з'єднання реорганізували в Житомирську партизанську дивізію імені Щорса, а її загони - в батальйони і полки. Чисельність новосформованого з'єднання у 1943 р. становила 6585 осіб, з них 303 - жінки, 912 членів і кандидатів у члени партії, 1610 комсомольців.

За період бойових дій партизани дивізії під командуванням С.М. Маликова знищили 18000 солдатів та офіцерів противника, 53 танки, 58 гармат, 786 автомобілів і тракторів, пустили під укіс 389 ешелонів.

Постійні активні дії народних месників викликали у гітлерівців нервовість, страх і втрату віри в свою перемогу. Навіть видані ними документи наскрізь сповнені переляком від діяльності радянських патріотів. "Зростаючий бич - бандити і подібна наволоч - стає з ходом весни все відчутнішим майже у всій місцевості, - визнає свій переполох, хоча і в грубій формі, німецьке командування в наказі від 6 червня 1942 р. - Поряд з виконанням розпоряджень про боротьбу з партизанами, даних раніше, наказую розстрілювати кожного чоловіка, зустрінутого у лісі, непрацюючого, запідозреного у співпраці з партизанами…".
Більше того, саме слово партизан вже викликало страх і лякало фашистів. 15 серпня 1942 р. начальник жандармерії м. Житомира видав гнівний наказ: "Рейхсфюрер СС не бажає більше, щоб вживалось слово "партизан". У наказах, звітах тощо надалі вживати слово "банда", "бандитська група" чи "група розбійників..".

В досить складних умовах розвивалися підпілля та партизанський рух в тих районах області, де свою активність проявляли прихильники ОУН. Діяльність їх підрозділів під час окупації та після визволення на Житомирщині спрямовувалася з трьох головних баз: поліської, що діяла за наказом прихильників уряду УНР, буковинської - ОУН-"М", Львівської - ОУН-"Б". Мельниківців представляли три військові формування. Це сотня під назвою "Північна похідна колона" з центром дислокації у Зв'ягелі на чолі з І. Галемою. Вони працювали перекладачами, начальниками районної поліції, головами міських, районних управ, старостами та на інших посадах. Їх головним завданням була пропаганда німецького "нового порядку" та ідей українського націоналізму. "Український легіон самооборони" М. Солтиса - "Черкес" мав статус 31-го карального загону СД і займався в основному формуванням поліцейських дільниць. Окрема абвер-команда 37805 І.О. Голуба - "Голіяд" мала філії в Житомирі, Зв'ягелі, Коростені, Коростишеві. Як підрозділ німецької військової розвідки вони займались впровадженням своєї агентури серед партизанів та підпільників.

Поліський центр виник у серпні 1940 р., коли прихильник УНР Т.Д. Боровець, псевдонім Бульба, біля с. Лопатичі Олевського району перейшов зі своїми збройними формуваннями радянсько-польський кордон, 21 серпня 1940 р. увійшов до Олевська, де і заснував підпільний штаб проголошеної ним "Поліської Січі". Займався в основному диверсіями проти окремих підрозділів Червоної Армії та радянського представництва. Окупація Олевського району німецькими військами оживила діяльність "Поліської Січі". Т. Боровець вийшов з підпілля, проголосив про створення Олевської республіки, як бази незалежної України, "Поліську Січ" перейменував в УНРА (Українська Народна Революційна Армія).

Як засвідчують архівні джерела, січовики спільно з німцями брали участь в розстрілі понад 2,3 тисячі мирних громадян. Інколи, для завоювання симпатій з боку місцевого населення, виступали проти надмірної жорстокості до нього з боку окупаційних властей. Самостійна діяльність Т. Боровця на Житомирщині продовжувалася до 14 серпня 1943 р., коли його підрозділи остаточно перейшли в підпорядкування одного з куренів ОУН - "Б" Л. Дороша - "Заграва".

До середини 1943 року вони активно не діяли. В травні 1943 р. керівник Центрального проводу Р. Шухевич передав на Житомирщину директиву про перехід від організації та пропаганди до створення збройних загонів. Групам УПА "Північ" Д. Клячківського "Клим Савур" та УПА "Схід" Ф. Воробця "Верещак" було дано завдання здійснити рейди через Житомирську область до Прип'яті й Києва. При цьому дотримуватися тактики боротьби на два фронти. За червень-листопад 1943 р. по Житомирщині було здійснено 5 рейдів. Дотримуючись тактики боротьби на два фронти, рейдуючі сотні займалися накопиченням зброї, продовольства. Головне своє завдання вони вбачали в агітації за Соборну Українську Державу. За час рейдів сотні провели 16 боїв з німецькими військами та 70 бойових сутичок з партизанськими загонами.

Головна мета ОУН-УПА - створення самостійної України - так і не була досягнута. Причини цього можна виділити дві. Перша - це те, що серед керівного складу ОУН постійно існували чвари, розбрат, відсутність консолідації, брак професійних і кваліфікованих політиків, орієнтація на Німеччину. Друга полягає в тому, що більшість рядових бійців дійсно вірили, що вони вступали в загони УПА для боротьби з німцями. А фактично були використані для диверсій проти Радянської Армії та партизанів, місцевого населення. Ставши на службу до Німеччини, всі три гілки ОУН відштовхнули від себе народні маси Східної України. А не маючи тут соціальної бази, ідея соборної України самим народним масам так і залишилась незрозумілою.

Тому жителі Житомирщини віддали перевагу вияву свого патріотизму участю в саботажі, підпіллі та партизанському русі.

В результаті успішного здійснення Житомирсько-Бердичівської операції радянські війська 31 грудня 1943 р. визволили Житомир, 3 січня 1944 р. - Зв'ягель, 5 січня - Бердичів. До середини січня територія області була повністю очищена від ворога.

Перемога над фашистською Німеччиною здобувалася спільними зусиллями, ціною життя радянських людей. Патріотичний заклик "Все - для фронту, все - для перемоги!" лунав і діяв у всіх містах і селах неосяжної країни. За перемогу йшли у бій фронтовики, народні месники, на неї без сну і відпочинку трудилися люди в тилу.

Понад 400 тисяч уродженців та жителів Житомирської області воювали з фашистськими окупантами на близьких і далеких фронтах, в партизанських загонах, у підпіллі. 89783 - нагороджені орденами й медалями. 183 герої Житомирської землі удостоєні звання Героя Радянського Союзу (генерал С.А. Козак - двічі), 85 з них загинули в роки Великої Вітчизняної війни. 27 житомирян стали повними кавалерами ордена Слави.

Більше 145 тисяч наших земляків не повернулось до своєї домівки, до рідної сім'ї. Одні - геройською смертю полягли на полі бою, лежать в землі чи то в рідній, чи в далекій чужій стороні. Інші - пропали безвісти. Кому пощастило, ті, у свій час, повернулись додому.

Після визволення Житомирщини фронтовики, партизани, підпільники разом з усім народом взялися за відбудову міст і сіл, народного господарства області в цілому. Вони плавили метал, добували вугілля, зводили житло, відбудовували заводи, фабрики, лікарні, школи, вирощували хліб… Лікували, вчили, виховували.. Часто - навіть незважаючи на рани, на каліцтво. Ратні подвиги примножувались трудовими…

Павло СКАВРОНСЬКИЙ,
Голова Житомирської обласної організації краєзнавців


Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
Вогонь війни на Житомирщині
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...