» » Історія Спасо-Преображенського Тригірського чоловічого монастиря


Історія Спасо-Преображенського Тригірського чоловічого монастиря

8-10-2019, 03:35
Переглядів 444
Історія Спасо-Преображенського  Тригірського чоловічого монастиря
Рік заснування Тригірського монастиря точно не відомий, можна тільки сказати, що заснований він був на рубежі XVI-XVII століть. У "Відомості про Тригірський Преображенський чоловічий монастир" 1854 р. сказано: "Засновниками цього монастиря в 1613 р. були поміщики Троянівського маєтку Микола і Феодор Олександрович Вороничі, православного сповідування".

З цього часу починається достовірна історія Тригірської обителі. Однак є історичні дані, що свідчать про більш давнє походження Тригірського монастиря і про заснування його князем Володимиром Ольгердовичем. Існує також переказ, з якого випливає, що перші поселення ченців-пустельників виникли на цьому місці близько 1575 року, коли сюди перейшов на проживання з Любара ігумен Кирило, який пізніше став першим настоятелем Тригірської обителі.


Історія Тригірського монастиря поділяється на 4 періоди. У першому періоді Тригірський монастир є православною обителлю (1613-1723 р.р.), у другому - жертвою унії (1723-1839 р.р.), третій період - повернення монастиря в лоно рідного Православ'я (з 1839 по 1917 р.р.), четвертий - сучасний період (з 1917 р . по наш час).

Виникнувши на засадах суворого Православ'я, Тригірська обитель зберігала їх більше 100 років в неймовірно важких умовах, після унії 1596 року (коли Річ Посполита окатоличила частину православних і виникла Українська греко-католицька церква - УГКЦ) неухильно дотримуючись їх у своєму особистому житті і проводячи їх в життя своєї пастви. На чолі братії стояли православні ігумени, ревно охоронялися духовні і матеріальні інтереси монастиря. В адміністративному відношенні Тригірська обитель безпосередньо підпорядковується православному Київському Митрополиту. До половини XVII ст. Тригір'я значно поповнюється ченцями, суворо виконують обітниці чернецтва. Тихо текло життя скромної обителі, яка завжди стояла на висоті свого покликання, серед шуму і ефектів католицьких костьолів.

В історичних пам'ятках згадується про кілька нападів і грабіжницьких наїздів козаків на Тригірський монастир. В один з таких наїздів, 13 жовтня 1651 р., козаки нещадно розграбували монастир і перебили масу невинних людей. Незадовго до цього козаки зазнали поразки в битві з поляками під Берестечком. Їхня злість, роздратована невдачею, знаходила вихід в нерозбірливій розправі і грабежах всього, що потрапляло під руку. У свою чергу, поляки тріумфували перемогу розгромами всіх пам'ятників Православ'я і поспішали прибрати православні монастирі до своїх рук. Самотній і беззахисний, серед страхіття війни, Тригірський монастир втрачає свої сили в нерівній боротьбі і переходить в унію.

Знищення монастирських документів і відсутність інших джерел змушують обійти мовчанням історичні долі Тригір'я з 1651 по 1723 р.р. Судячи з важких подій, які переживала в цей період Волинь і Київська губернія, можна з упевненістю сказати, що Тригірський монастир не був у даному випадку винятком.

З 1723 року починається уніатський період в історії Тригір'я. Саме під цим роком згадується перший "суперіор" Тригірської обителі - Гедеон II Кузьмінський. Унія була принесена в Тригір'я католиками і уніатами прилеглих Житомира, Чуднова та Троянова. Їхні сукупні зусилля були підтримані окатоличеними Вороничами та іншими сусідніми монастирю власниками.

Унія, а фактично - зрада істинного православ'я та перехід у католицизм, помітно послабила релігійно-моральні сили Тригірського монастиря, підірвала його колишній авторитет і вплив на простонародну масу.

Незважаючи на всі ці сумні обставини, обитель і в уніатський період мало-помалу упорядковувалася. У 1782 р. на місці жалюгідних руїн дерев'яних келій виріс міцно оброблений двоповерховий кам'яний братський корпус. У 1792 р. була споруджена на давньому цвинтарі дерев'яна однокупольна мала церква в ім'я ікони Божої Матері, Всіх Скорботних Радість, пізніше перейменована на честь свв. Жінок-Мироносиць. Трохи пізніше, на горі, протилежній монастирським будівлям, була побудована інша цвинтарна церква в ім'я св. Великомучениці Варвари.

У 1793 р., після другого поділу Польщі, до Росії відійшла вся східна Волинь. Тригірський монастир перейшов, таким чином, під владу єдиновірного російського уряду. Зміна політична викликала незабаром церковно-адміністративну реформу.

Тригірський монастир в 1795 р. був відданий у відання білоруському уніатському архієпископу Іраклію Лісовському. З цього моменту в історії Тригір'я починається нова епоха, відзначена поверненням уніатів до Православ'я. Правда, ще сорок з гаком років Тригірський монастир залишається уніатським, але це був перехідний час з великим ухилом в бік Православ'я. Виникає прагнення зблизити унію з Православ'ям, відродити в ній православний дух. Знаменно, що цей новий рух розвинувся саме в околицях Тригір'я. В кінці першої і на початку другої чверті XIX ст. Тригірський монастир успішно керує цим рухом уніатів до Православ'я.

Сам монастир поступово набирає вигляду православної обителі. Замість римських органів в ньому відроджується православний спів.
Скорочення уніатських єпархій йшло за російського імператора Миколи I. Чотири колишні єпархії з'єдналися в дві - Білоруську і Литовську. Весною 1839 р. уніати Житомирського і Овруцького повітів були зараховані до Литовської єпархії. Її очолював у той час митрополит Йосип Семашко, що вмів боротися з ворогами їх же зброєю. Він, з метою ізолювання від загальної уніатської маси найбільш наполегливих уніатів, вирішив зібрати їх в кілька окремих центрів, в числі яких був і Тригірський монастир. Сюди були заслані для виправлення всі найпомітніші фанатики уніатського і римського обрядів. Сама обитель дуже нагадувала лікарню, де йшло систематичне лікування хворих релігійним божевіллям. Своїм значенням як духовної лікарні Тригірська обитель багато в чому зобов'язана своєму настоятелю Леонтію Скібовському, під керівництвом якого в 1839 році монастир повертається в лоно Православної Церкви. Однак серед братії ще були прихильники унії. До 1841 року монастир звільнився від уніатів і Тригірський монастир став чисто православною обителлю.
Перевиховавши чернече суспільство в дусі православ'я, і очистивши його від уніатів, Скібовський зайнявся зовнішнім благоустроєм обителі. Плодом його праць стала нова кам'яна тепла церква в ім'я Богоявлення Господнього. Вона була побудована в 1848-1852 р.р. на кошти монастиря і освячена архієпископом Варшавським Арсенієм 27 липня 1852 року.

У 1854 р. на місці старої Преображенської церкви архімандрит Леонтій почав будівництво нової, кам'яної і просторої. Однак йому не довелося побачити розпочатої ним церкви. Він помер в Тригір'ї в 1868 р., за 5 років до закінчення її будівництва в 1873 році. На даний час вона служить головною соборною церквою монастиря.

Потомки Скібовського - архімандрити Мелітон, Модест і Валентин - продовжили його роботу щодо відновлення Православ'я в Тригірської обителі. Їм доводилося, головним чином, боротися проти спокушання в католицизм православних парафіян монастиря ксьондзами сусідніх костьолів.
За затвердженим 1 січня 1842 р. штатом у Тригірському монастирі було покладено 16 чоловік братії: настоятель /архімандрит/ - 1, ієромонахів 6, ієродияконів - 3, ченців - 2, послушників - 4.

У 1862 році монастир отримав від скарбниці різного роду землі 242 десятини. Орна земля перебувала біля самого монастиря, а сінокісна - на відстані від 3 до 12 верст. Однак, матеріальні засоби монастиря в той час були більш, ніж обмежені. У 1887 р. житлові і холодні споруди представляли собою майже руїни. Але при нестачі коштів, монастир знайшов можливість відкрити 23 жовтня 1883 року церковно-приходську школу. У 1887 році вона містилася в невеликій кімнаті прочан будинку і мала 15 учнів. У школі навчав один з монастирських послушників.

Після революції 1917 року Тригірський монастир піддався гонінням і в 1939 році був закритий, при цьому храми Богоявленський і свв. Жінок-Мироносиць були зруйновані. У 1941 році монастир був відкритий окупаційними властями в якості парафіяльного храму і діяв як прихід до 1990 року. У монастирському корпусі в цей період розміщувалася середня школа. У 1990 році започатковано відновлення чернечого життя в Тригірському монастирі.

На даний час священноархімандритом Тригірського Свято-Преображенського монастиря є архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Української православної Церкви. Число чернецтва братії складає 9 осіб, з послушниками - до 20 осіб. У монастирі ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Він постійно покращує свій зовнішній і внутрішній вигляд. Тож, приїжджайте, отримаєте задоволення. Тим більше, що він знаходиться на березі Тетерева серед лісів, серед справжньої поліської природної краси.

Головною святинею монастиря є місцевошанована чудотворна ікона Божої Матері Тригірської, що відноситься за стилем письма до XVIII століття. За переказами, вона з'явилася на джерелі поблизу монастиря.

Адреса монастиря: 12422, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Тригір'я, тел.: 49-21-10.


Історія Спасо-Преображенського  Тригірського чоловічого монастиря
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...