» » Піщанка: історія поліського села


Піщанка: історія поліського села

27-05-2019, 08:20
Переглядів 184
Піщанка: історія поліського села
Історія утворення села Піщанка сягає в середину 19 століття. На той час Піщанка називалась Плєщовка. Частина земель Волинської губернії належали роду шляхтичів Глембоцьких. Зороківська волость Житомирського повіту, до якої входила Плєщовка, належали Михайлу Глембоцькому. Він був одним із останніх представників норовливої та завзятої шляхти Волині. Він одружився на вдові племінника, у якої було двоє дорослих дочок - Станіслава та Анна, та мав від неї двох синів - Івана та Йосипа Глембоцьких. Таким чином, в його руках опинились: Коденщизна, Пардниковщизна, яка перейшла до нього від першої дружини; Зороковщизна в Житомирському повіті, яка дісталася йому від предків; Голубєвщизна в овруцьких лісах, а також Видибор і Жадьки в Радомишлі. Завдяки цьому він став, як то кажуть, великим паном. Господарство велось у нього зразково. В подальшому власником Зороківської волості став його син - Іван-Кантій Глембоцький.

Село Плєщовка (або Піщанка) було створено з окремих земель значних володінь і поступово заселялось кріпаками, переведеними сюди з інших поселень, які належали шляхтичу Глембоцькому. Землі ці спочатку були покриті лісами. Кріпаків переселяли для того, щоб в поселеннях була рівна кількість душ.

З часом поселення розростались. І в 1847 році вже нараховувалось в Плєщовці (або Піщанці) 28 дворів. Окрім цього, в Плєщовці (або Піщанці) була корчма і три вітряні млини для кріпаків. На основі двох сіл Плєщовка та Гоголєвка було створено один фільварок (панський сільський хутір, щось на зразок сучасного фермерського господарства).

Уставна грамота села Плєщовка (або Піщанка) була отримана 29 грудня 1862р. І з того часу почався офіційний викуп земель кріпаками у поміщика Глембоцького. Оформлення викупних документів і перехід земель у власність селян тривав до 1866 року.

Згідно викупних документів, станом на 1866 рік, кількість дворів в селах не змінилась. В Плєщовці (або Піщанці) нараховувалось 28 селянських садиб, власниками яких були:

Федір Логвінчук, Василь Коломієць, Мусій Логвінчук, Семен Муляр, Кіндрат Максимчук, Іван Кравченко, Іван Логвінчук, Кирило Сторожук, Тарас Бондарчук, Гордій Король, Іван Тищенко, Іван Кузьменко, Іван Глечко, Федір Сторожук, Микола Ільченко, Максим Коберник, Андрій Логвінчук, Улас Шевчук, Тимофій Кузьменко, Іван Тищенко, Іван Тищенко, Омельк Мовчан, Максим Тищенко, Юхим Тищенко, Антон Римарчук, Петро Тищенко, Роман Тищенко, Микола Тищенко. Під дворами в користуванні було 24 десятини 850 сажні землі. Загальна кількість викупної землі становила 556 десятин 1311 сажнів. Старостою сільської громади був Яків Кірольчук.

Не підлягали викупу наступі землі: під будівлями, городами, садками, господарськими спорудами і водойми поміщика. Також не викуплялась земля під корчмою та належною їй садибою, поштова та інші дороги, канави.

У 1921 році розмір посівної площі в селі Піщанка становив 109 десятин 33 сажні.

У 1927 році в селі Піщанка нараховувалось 121 господарство, 555 їдаків, в них 677 десятин 53 сажні землі.

Село Піщанка поступово розросталося. Утверджувався колгоспний лад, зростав добробут селян.

Але ж поряд з цим не всі мали в господарстві робочу худобу і реманент для обробітку землі. Це спричинювало до бідноти. Люди працювали в колгоспах на трудодні, які отоварювалися лише декілька разів на рік за мізерним розрахунком.

Із настанням холодів, восени 1932 року почався масовий голод. Хто мав худобу - держав її в хаті, аби не вкрали.

З початком війни в селі Піщанка, як і в інших селах району, пройшов багатолюдний мітинг, на якому колгоспники, службовці, молодь, інші жителі оголошували себе мобілізованими, готовими захищати рідну землю. До 15 липня 1941 року всі населені пункти, в тому числі й Оліївка, були загарбані фашистськими поневолювачами. Гітлерівці всіляко принижували людей, ображали їх національну гідність і честь. До того ж фашистські окупанти позбавили мирних жителів елементарних людських та громадських прав. Заборонялося виходити на вулицю пізніше 20-ої години, з'являтися поблизу залізниці, ходити до лісу, в сусіднє село, відвідувати громадські місця.

Важкою була доля молодого покоління села, яке окупанти насильно відправляли на каторжні роботи до Німеччини.

Після визволення Києва радянські війська продовжили наступ на захід. З 11 листопада 1943 року частини 1-го гвардійського кавалерійського та 23-го стрілецького корпусів повели бої на території Житомирського району. Кавалеристи 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії вибили ворога з сіл Піщанка, Оліївка, Світин, Сонячне.

18 листопада 1943 року фашистським загарбникам вдалося знову оточити Житомир. Відступ радянських військ став неминучим. На долю 143-го винищувального протитанкового полку випало важке завдання - прикрити вихід з оточення частини 1-го гвардійського кавалерійського корпусу. Бої були дуже жорстокими. Радянські воїни хоробро боронили місто Житомир.

На світанку 19 листопада на батарею старшого лейтенанта Івана Степановича Саєнка з боку села Піщанка посунуло 20 танків, які відкрили вогонь по батареї.
Артилеристи під проводом свого командира вміло відбивали атаки. У нерівному бою батарея старшого лейтенанта І.С.Саєнка геройськи загинула, була розчавлена фашистськими танками поблизу села Піщанка, але попередила удар з тилу по відступаючим військам, виконуючи священний обов'язок перед Батьківщиною.

Івану Степановичу Саєнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На місці загибелі, в с. Піщанка встановлено обеліск. У місті Житомир його ім'ям названо одну з вулиць.

Багато загинуло радянських воїнів у тому жорстокому бою. У братській могилі в с. Піщанка на кладовищі захоронено 62 воїни, з них 58 - невідомі.
Після війни колгосп був в занедбаному стані. Всі будівлі були зруйновані, тваринництво відсутнє. Розпочалася відбудова. Працювали, в основному жінки, а згодом демобілізовані військові, які поверталися з війни. У ті страшні часи люди, не покладаючи сил, працювали на полях і фермах. Господарство очолив Захарчук. В 50-х роках господарства сіл Голіївка та Піщанка об'єдналися в один колгосп з окремими бригадами, який носив назву "70-річчя Й.В. Сталіна".
Після Захарчука колгосп очолив Мазанов. Господарство було відстаючим з виробництва рослинницької та тваринницької продукції.

У 1955 році колгосп очолив Большаков, але за станом здоров'я був звільнений і на зборах обрали Попроцького, який працював з 1956 по 1958р. Зоотехніком працював Тищенко С.А.

Господарство з кожним роком почало розвиватися. Збільшилася врожайність сільськогосподарських культур, виробництво тваринницької продукції.

У 1958 році колгосп "70-річчя Й.В.Сталіна" приєднали до колгоспу ім. Калініна, куди входили села: Крошня Чеська, Нова Крошня, Світин, Сонячне, Голіївка, Піщанка. Головою обрали Степаненка А.М. А з 1960 по 1978 роки головою працював Тихоненко П. Ф.

У 1975 році до колгоспу ім. Калініна приєднали колгосп ім. Мічуріна з селами Кам'янка, Новоселиця, Довжик, землі в м. Житомир (Соколова гора та в районі польського кладовища) - 27 га хмільників, 5 га саду, 10 га ріллі.

Колгосп ім. Калініна неодноразово був учасником Всесоюзної виставки в Москві.

За досягнення успіхів в рослинництві та тваринництві колгосп одержував премії - духовий оркестр, легкові автомобілі.

В середньому на поліській землі з оцінкою 32 бали одержували:

- зернових по 32 ц/га на площі 1600 га;

- хмелю 22 ц з площі 100 га;

- овочів 250 - 300 ц з площі 75 га;

- картоплі 300 - 350 ц з площі 300 га;

- фруктів 100 ц на площі понад 100 га.

У цілому від рослинництва колгосп отримував більше одного мільйона карбованців чистих прибутків щорічно.

З 1978 до 1995 року колгосп ім. Калініна очолював Горденін О.Г.

У 1982 році колгосп ім. Мічуріна знову від'єднали і в колгоспі ім. Калініна залишились села: Крошня, Оліївка, Піщанка, Світин.

Після розпаду Радянського Союзу пройшло реформування колгоспної системи. Колгосп ім. Калініна розпався. На його місці було утворене КСП "Оліївське", а пізніше СВК "Світоч". В складний період 1990-х та початку 2000-х років, господарство майже повністю втратило матеріально - технічну базу колишнього колгоспу. Фактично колгоспна система в державі перестала існувати.

Приміщення Піщанської початкової школи було збудоване в 1916 році. Це була власність двох господарів Українчика Мусія та Дятла Купріяна. У 1933 році їх розкуркулили і вже в 1935 році почала функціювати школа.

У 1978 році школу закрили, оскільки в с. Оліївка була збудована нова восьмирічна школа. І сьогодні діти ходять до школи в с. Оліївка.

До війни клуб с. Піщанка працював в будинку Сторожука Степана, якого розкуркулили в 1933 році. Відразу ж після війни не було ні клубу ні бібліотеки , а вже в 1971 році в цьому ж приміщенні почала працювати бібліотека. Першим бібліотекарем була Король Валентина Дмитрівна, яка брала активну участь у громадському житті села, неодноразово була нагороджена почесними грамотами відділу культури. У 1978 році бібліотека переїхала в приміщення, де була школа, і до сьогоднішнього дня знаходиться там.

Клуб почав працювати в 1978 році.

Оліївський ФАП, який знаходиться в с. Піщанка, почав працювати в 1946 році. Фельдшером був Ковальчук Василь Кузьмич, після повернення з війни. Акушеркою працювала його дружина Ковальчук Надія Матвіївна. З 1956 по 1983 роки завідуючою була Надія Матвіївна. Багатьом жителям сіл Піщанка та Оліївка вона дала життя, допомагала у скрутну хвилину, з'являлася за першим викликом.

На даний час село Піщанка відносяться до Оліївської сільської ради. В Піщанці нараховується 344 жителів, 117 дворів. Село, як і всі інші, живе сьогоднішніми проблемами та досягненнями країни.

Піщанка: історія поліського села
Піщанка: історія поліського села
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...