Залізня - село прифронтове. ФОТО » Сільське життя


» » Залізня - село прифронтове. ФОТО


Залізня - село прифронтове. ФОТО

18-01-2016, 05:57
Переглядів 1232
Поїздку до села Залізня Головенківської сільради цілком можна назвати журналістською вдачею. Навіть після довгих блукань по Головенці, де підготував матеріал про артобстріл цього села з полігону та відвідав свиноферму, сільраду та школу, попри втому, все ж чомусь тягнуло добратися й до сусіднього населеного пункту, бо почув від головенківців, що у Залізні також нерідкі інциденти з боєприпасами. Їхав туди з намірами добрати фактаж для публікації про «добросусідство» сіл району з військовим полігоном, але не лише набрав потрібні матеріали, а й зробив справді сенсаційні фотознімки та ще й зустрівся з дійсно цікавими і неординарними людьми... У позаминулому номері газети "Сільське життя" був надрукований мій матеріал про артилерійський обстріл села Головенка зі сторони військового полігона. І коли розмовляв там з людьми, то вони згадували, що подібні інциденти у прилеглих до полігона селах відбувалися ще з радянських часів. І називали факт, коли снаряд влучив у колгоспну ферму у Залізні. Саме ця подія зацікавила мене перш за все. Тому, коли заїхав до цього села, то шукав літніх людей, які могли б розповісти про ту подію. Біля магазину, що знаходиться на вулиці Російській побачив Олександра Самчика, який проживає у Залізні з 1954 року. Спочатку спитав у нього, чому вулиця називається Російською. Виявилося, що там з давніх часів проживали старообрядці з Росії, від цього й пішла назва вулиці.
Щодо "бомбардування" ферми у 60-ті роки, то він підтвердив, що такий факт мав місце: з плаваючого танка ПТ-76 тоді через помилкові дії екіпажа стався мимовільний постріл з гармати. Снаряд влучив у ферму: 9 корів було вбито ще 12 дорізано через поранення. З людей на щастя ніхто не постраждав. Олександр Іванович розповів, що за роки сусідства з полігоном траплялося чимало тривожних випадків, навіть з людськими жертвами. У п'ятидесяті роки, наприклад, танки на полігон проїжджали через село саме по вулиці Російській. Часто це були важкі танки ІС-3, які здіймали таку куряву, що водіям було нелегко орієнтуватися під час руху. І одного дня сталося так, що один танк раніше повернув і… в'їхав у хату. Обійшлося без жертв і постраждалим було вирішено питання з житлом. Цікаво, що водій того танка Володимир, потім одружився з місцевою дівчиною і довгий час проживав у Залізні. Мій співрозмовник виявилося добре знає газету "Сільське життя", хорошої про неї думки, і сказав, що радить познайомитися ще з одним односельцем, який є палким прихильником нашого видання і знає багато фактів з теми нашої розмови. Поїхали. Коли вщенть розбита дорога до містка через Гнилоп'ять стала непроїжджою, то пішли пішки. Олександр Іванович розповідав, що раніше працював у клубі, займався історією села, і впевнений, що правильною є назва цього села Залізняк, а не Залізня. Крім того, він повідав, що колись у селі були й сільрада, й школа, люди працювали у колгоспі, а зараз … Дійсно, дивлячись навколо, було видно чудові краєвиди: пагорби, ліси, річка, поля, що прикрашалися ще й сонячним сяйвом, і, водночас, причаїлися ніби з безнадією на краще майбутнє будинки, хати та хатинки, в яких проживають з таким же душевним станом їхні господарі. Дивлячись на це, ще раз розумієш, що потрібно докласти всіх можливих зусиль, щоб нинішня влада мерзотників не доконала й інші наші села, в яких ще вирує життя. Будинок Василя Миколайовича Романюка розташований на пагорбі біля річки і є одним з кращих у селі. Це результат вмілих та працьовитих рук його хазяїна. Він з тих людей, які за будь-яких обставин не вдаються до розпачу і роблять все для покращення життя власної сім'ї та села в цілому. Виявилося, що мій новий знайомий є не лише постійним передплатником "Сільського життя" і зберігає її підшивки за останні роки, а й є моїм однодумцем у поглядах на ситуацію у державі, у світі та українському селі.
Він дуже зрадів несподіваній зустрічі з відомим журналістом та редактором, запросив до будинку й відразу показав всі номери нашої газети за останні роки. Було видно, що кожен примірник добре зачитаний, бо ходить по руках односельців, але Василь Миколайович завжди домагається, щоб газету повертали до підшивки - це приклад для деяких бібліотек району, де свіжий номер "Сільського життя" рідко можна побачити у підшивці, бо відвідувачі просто розтаскують їх по оселях і газета читається від хати до хати, як справжнє народне видання, звідки люди черпають слово правди, таке рідке за часів усіх останніх влад. А ще В.Романюк - творча людина. Він пише чудові вірші на сільську тематику, а О.Самчик покладає їх на музику і цей дует можна почути на різних концертах, про що свідчить цілий "арсенал" баянів у нього в будинку. Стосовно ж теми нашої розмови про сусідство з військовим полігоном, то він сказав, що вони живуть як у тій російській пісні - "в лесу прифронтовом…". Причому він ще з малих років знає, що таке це сусідство, оскільки протягом цього часу від боєприпасів загинуло чи покалічилося чимало земляків, худоби, зазнали руйнувань і будівлі. Так, день 12 квітня 1961 року цей мешканець Залізні запам'ятав не лише тому, що того дня Гагарін полетів у космос, а тому, що того дня загинув їхній одноліток. Коли вони дітьми пасли корови, то часто знаходили снаряди, що не розірвалися. Тоді вони розводили вогнище, клали туди бойовий заряд і той вибухав. Того дня снаряд щось довго не розлітався на осколки. І тоді один з товаришів вирішив піти подивитися, чому це так. А коли він підійшов, то земля злетіла у повітря… Поки постраждалого несли до села, то він у страшних муках помер. І цей страшний список жертв поповнюється й до нинішніх часів. Так, 16-го лютого 2015 року через власну недбалість загинув 55-річний житель села, який займався пошуком вибухових предметів, з метою їх подальшого розбирання та здачі на металобрухт. Але під час роботи з боєприпасом сталась фатальна помилка - вибух пролунав миттєво… Постраждала й будівля. І якщо наведені трагедії сталися через власну недбалість та необережність у поводженні з боєприпасами, то таким самим артилерійським обстрілам, як і Головенка два місяці тому, Залізня піддавалася неодноразово. Так, кілька років тому, на це село з полігону впало три снаряди, один з яких впав у річку Гнилоп'ять, а інший у город за 25, 35 та 50 метрів від найближчих будинків - один з яких і є житлом В.Романюка по вулиці Зарічній.
Причому цей заряд впав на город сусідки, на територію обійстя якої у 90-х роках вже потрапляв снаряд з БМП - він влучив біла порога і випадково не влучив у будівлю. А останнім часом "подарунки" з полігона у Залізню взагалі доставляються … на парашутах.
Виявляється, військові, для тренування зенітників, стріляють снарядами без вибухової речовини, які на землю опускаються на парашуті, по яким військові "гасять" із зенітно-артилерійського та стрілецького озброєння. Іноді при цьому погано враховуються напрями та пориви вітру, в результаті чого ті "болванки" знаходять собі місце приземлення у селі Залізня - як кажуть, "на кого і куди Бог пошле"… Частенько залізнянці відчувають себе і справжнім прифронтовим селом - під час стрільб на полігоні з однієї сторони "луплять" танкісти, з іншої - артилеристи. І жителі села з острахом чекають - чи не "дістанеться" й їм від тієї стрілянини? Все це, зрозуміло, стається випадково і з різних причин, бо ніхто з військових цілеспрямовано по селах не стріляє. Але "прифронтове життя" має свої аспекти. Один з них полягає в тому, що селяни самі свідомо наражають себе на небезпеку. З тих часів, коли нинішні пройдисвіти, які на догоду американським господарям знищили нашу третю за потужністю в світі ракетно-ядерну зброю, а також промислові підприємства, колгоспи, сільради, школи, заклади культури, мешканці таких сіл, як Залізня, були кинуті напризволяще і змушені виживати, хто як може. І залізнянці змушені були використовувати свою близькість до полігона і зайнятися небезпечним ремеслом - здавати знайдені на полігоні боєприпаси та осколки від них на металобрухт. Займався цим і Василь Романюк. Вони з дружиною до цих пір пам'ятають, як років вісім тому потрапили під артилерійський обстріл і мало не загинули. Того дня на Житомирський полігон прибув ще один "месія", "народний президент" Ющенко, який так само як і Порошенко, дорвався до влади за рахунок Майдану і зганьбився вкінець. Головний "помаранчевий пройдисвіт" тоді під об'єктивами телекамер та фотоапаратів зображав з себе "велике цабе", спостерігаючи, як вірнопіддані штабні генерали демонстрували, як їхні підлеглі "луплять" з різних видів зброї, в тому числі й з вертольотів, мішені для яких були підготовлені саме поблизу Залізні. Знали б тоді придворні репортери, що з іншої сторони полігону на закінчення стрільб чекають на конях жителі Залізні, які вже націлилися на збирання решток ракетних снарядів, якими "гасили" вертольотники. І от, коли стихла стрілянина, люди вирішили, що - пора. І подалися на полігон. Аж раптом почався обстріл зі 152-міліметрового артилерійського озброєння. Коні злякалися і рвонули, люди - хто куди… Тоді, на щастя, обійшлося без жертв. Шкода, що журналісти знімали лише запропоновану їм "показуху", і не знали, що твориться на місці розривів снарядів… Багато ще чого могли розповісти того дня залізнянці, проте у мене ще була запланована зустріч у Троянові і я почав збиратися. Довелося відмовитися навіть й від запропонованого обіду, на який запросила гостинна господарка.
На зворотньому шляху до автомобіля, В.Романюк показав ще звалище снарядів, яке існує до цих пір біля річки при дорозі на полігон, а на містку через Гнилоп'ять ще й прочитав власного вірша про чудові краєвиди, які виднілися довкола. Пообіцявши завітати до Залізні влітку і послухати пісні у виконанні місцевих авторів, я подався далі своєю безкінечною журналістською дорогою… Гадаю, що, прочитавши дану публікацію, читачі зрозуміли, чому Залізню називають "прифронтовим селом". Враховуючи, що будь-які інциденти з використанням озброєння місцеві військові, як показав випадок у Головенці, приховують, як і місцева влада, хочу порадити жителям сіл, що межують з полігоном, негайно повідомляти про них на "гарячу лінію" Міністерства оборони - 0 800 50 04 42, або "гарячу лінію" уряду - 0 800 50 73 09, і, водночас, не забувати телефонувати до редакції газети "Сільське життя" - 097 35 05 205 - бо хто ж вас ще захистить? Валерій Івановський, головний редактор газети "Сільське життя" dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...