Сільске життя > Друк > В Іванівці поселився полярник
Сільске життя > Новини > В Іванівці поселився полярник

В Іванівці поселився полярник


9-02-2019, 11:46. Автор: ivanovskiy2013
В Іванівці поселився полярник
Ось вже майже рік, як Віктор Лук'ященко повернувся з чергової наукової експедиції - з Антарктиди. Це була шоста в його послужному списку. Погодьтеся, не щодня можна зустріти людину, яка на собі відчула велич Тихого океану, пропливала понад висотними айсбергами, жила в оточенні тисячної армії пінгвінів і на власні очі бачила багатотонних китів, а ще - ризикуючи власним життям - цілеспрямовано віддала частину своїх років дослідженням та вивченню природних явищ такої відомої і водночас незвіданої частини нашої планети. Тож як це - бути "полярником"?, - розповідь "від першої особи" для наших читачів.

Донедавна робота для Віктора Лук'ященка визначала особливість його життєвого вибору. Обравши професію військового - йому неодноразово доводилося змінювати "прописку". Вісім років служби в авіації, після чого служив у Москві, Азербайджані, Киргизії, на Камчатці. А коли повернувся на рідну Україну, останнім місцем служби полковника (де й отримав це звання) - стало закрите військове містечко під Києвом. Тут, в службі спецконтролю України, Віктору Дмитровичу, спеціалісту з ядерної фізики за освітою, довелося опановувати й геофізику, що стосується сейсміки, акустики, концентрації радону в атмосфері та інше.

Якщо поверхнево заглибитися в історію української науково-дослідної станції, що носить ім'я академіка Вернадського, то можна назвати її відносно молодою. Але це лише якщо дивитися з точки зору "української". Перші люди побували в районі архіпелагу Аргентинських островів, де нині й розташована станція "Академік Вернадський", - в кінці позаминулого століття. Це були вчені-мандрівники з Великобританії, Росії, США та Норвегії.

На початку 30-х років тут, на одному з островів (о. Уінтер) з'явилася перша будівля. А в 1947 році англійці вирішили заснувати повноцінну метеорологічну станцію в цих краях. Проект передбачав заснування станції на основі першої будівлі на о. Уінтер. Проте, висадившись в кінці січня на цей острів, ніякої побудови не виявилося. Лише пізніше на протилежному березі протоки були знайдені рештки дерев'яної будівлі, що дозволило припустити, - її в свій час знесло гігантською хвилею.

Тим не менше "зимівники" були змушені будувати для себе житло власними силами з підручних засобів. Станцію назвали база Р, і була вона призначена для зимівлі лише 4-6 чоловік. І лише в 1954-му році на сусідньому острові Галіндез збудували нове приміщення, яке могло вміщувати вже десять людей. У 1977-му році базу перейменували в станцію "Фарадей", після чого, в 1980-му, - тут відбулася остання масштабна перебудова - добудували двоповерхове приміщення.

6 лютого 1996 року, коли за 300 кілометрів звідси англійці звели велику, більш сучасну станцію "Розера" (зі злітно-посадковою смугою і можливістю вміщувати одночасно біля сотні спеціалістів в літній сезон) - відбулася безкоштовна передача станції "Фарадей" українській стороні (щоправда за обладнання українцям все ж довелося заплатити).

Для англійців стало економічно невигідно тримати в одному й тому ж районі дві станції. Був оголошений конкурс серед країн, які хотіли б отримати її в своє розпорядження. Для здобутої незалежність, і не отримавши ні однієї колишньої радянської антарктичної станції, України, - це було як ніколи доречно. Тепер наша держава має плацдарм для продовження досліджень в Антарктиці - прекрасно обладнану станцію и можливість відчувати себе повноправним членом світового наукового співтовариства.

Вперше, розповідає мій співрозмовник, він потрапив на Південний полюс вже в 7-му на той час експедицію - 2002-го року. Віктор, до речі, був першим із військових, хто увійшов до складу наукової команди. Відрядження тривало цілий рік. Повернувшись додому, звільнився з армії, після чого були й наступні експедиції: 9, 15, 17, 20 і 22-га, яка закінчилася в квітні минулого року.

Виконуючи геофізичні дослідження, Віктор лише в трьох поїздках був виключно науковим співробітником. Під час інших - на нього були покладені й обов'язки начальника експедиції. Каже - займатися лише наукою простіше! Посада начальника то, зізнається, "головний біль". У складі команди 12 чоловік з різних куточків України. Із них семеро - наукові співробітники (працівники інститутів), інші - забезпечення життєдіяльності (техперсонал: лікар, повар, електрик, механік та системний адміністратор). Відповідно, це люди різного віку, з різним інтелектом, своїми вподобаннями, характером, звичками. Тому навантаження на начальника дуже велике!

Цікавлюся у Віктора Дмитровича, хто ж може потрапити до складу команди, бо ж, мабуть, відбір суворий?! Мої припущення полярник підтверджує. Дійсно, потрапити в Антарктиду дано не кожному. Бо до уваги беруть не лише освіту, практичні навички та стаж роботи. Великої уваги приділяють здоров'ю кандидатів, особливо прискіпливо відносяться до психоемоційного стану.

Набір відбувається наступним чином. По всій Україні навесні оголошують про формування команди. Усі бажаючі подають документи до жовтня. Потім вони розглядаються і кожну людину характеризують комісійно. Проте останнє слово - за начальником експедиції. Він є обов'язково членом комісії (цю кандидатуру затверджують трохи раніше). Звісно ж, бо йому з ними працювати! Якщо за певною спеціальністю всі конкурсанти подають документи вперше, то до уваги беруть освіту, стаж роботи, вік, стан здоров'я. Якщо ж є люди, які вже раніше були в експедиціях, - перевагу віддають їм, навіть якщо в них є певні недоліки. Бо краще взяти людину з недоліками про які ти знаєш, ніж кота в мішку, - констатує пан Віктор.

Після відбору, команда вважається ніби сформованою. Останні штрихи - тренувальні збори. Тут знайомлять членів майбутньої експедиції один з одним, із фронтом робіт, умовами та специфікою проживання, читають лекції, узгоджують певні питання. Увесь цей час за ними веде спостереження психолог. І крапку в цій історії ставлять після… організації застілля. Це така собі "фішка" для визначення сумісності майбутньої команди. Бо ж алкоголь не рідко може зіграти "злий жарт".

Не можу не поцікавитися, чи є у команді жінки? Відповідь чомусь мене не здивувала… Хоча… Віктор розповідає, що за час існування української станції чотири жінки були лише в команді Другої антарктичної експедиції (1997-1998 рр.). Із тих пір жодна жінка не потрапляла до складу експедицій, які зимували на станції. Були тільки сезонні дослідниці, які проводили в Антарктиці лише по декілька тижнів.

Новий керівник Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Євгеній Дикий розповідає, що офіційної заборони "не приймати жінок" не було, проте вважалося, що зимівля в умовах полярної ночі - надто тяжке випробування для них. Крім того, в жінках бачили фактор додаткової напруги для чоловічого колективу, які рік живуть ізольовано від усього світу. "Це такі шовіністичні погляди, нібито через жінок чоловіки починають сваритися між собою, і не можуть себе контролювати, - каже Дикий. - На всіх станціях працюють жінки у великій кількості. Ніхто давно вже не піднімає питання про це. А в нас є такий анахронізм", - узагальнює керівник НАНЦ.

Не зовсім погоджується проти жінок полярник з Іванівки. Каже, що логіка ніби в цьому і є, проте коли є жінка в колективі - це свого роду дисциплінує чоловіка, ставить його в певні рамки. І додає, що зі зміною керівництва НАНЦ, змінився і погляд щодо жінок у складі наступної експедиції.

Говорячи про те, чи існують все ж якісь відповідні вимоги відносно особливих умов для жінок на "Академіку Вернадському", Євгеній Дикий, який був командиром взводу батальйону "Айдар", згадує літо 2014 року на Донбасі: "Будь хто, хто був в АТО, прекрасно знає, що ніяких особливих умов жінки там для себе не вимагали, а навпаки, були навіть витривалішими за чоловіків в якійсь мірі. У тому числі і в побутових проблемах. А в порівнянні з АТО, умови на станції - курорт". Саме тому, у нього, як керівника, ставлення до жінок у складі експедицій, відмінне від його попередника. Свідченням цьому є те, що вже в квітні цього року в Двадцять четвертій антарктичній експедиції, через два десятиліття, знову з'являться жінки.

А ми продовжуємо нашу розповідь-подорож далі. Віктор Дмитрович покроково розповідає про шлях, який доводиться здолати, аби опинитися в омріяній Антарктиді. Стартують полярники зі столиці літаком в Рим, Мадрид, Лондон, Париж (по-різному). Потім через Атлантику в Боенос-Айрес. Звідтіля в крайню точку Латинської Америки - місто Ушуайя, де в порту чекає судно. Тут на нього йде завантаження продуктів, палива, усього необхідного для забезпечення життєдіяльності (з розрахунком на цілий рік!). І лишається до станції "останній ривок" - 3-4 доби через протоку Дрейка. Це місце вважають самим штормовим у світі. Саме тому прохід через "Дрейка" - одне з найпам'ятніших (найризикованіших) моментів для команди. Між собою полярники кажуть, хто був в Антарктиді і не зважився пройти через "Дрейка" - не був в Антарктиді!, (це стосується тих туристів, які мають можливість потрапити сюди в інший спосіб!).


В урочистій обстановці відбувається передача станції від однієї експедиції іншій. Не обходиться і без традиційних подарунків. Їх зазвичай ховають у спеціальний ящик, на якому вказана дата, коли ж зрештою можна буде зазирнути всередину. Вже за декілька днів стара команда відпливає, і до листопада (до весни) більше з людей туди ніхто не приїжджає. Бо коли в Україні весна у розпалі - там розпочинається сувора зима: все навкруги замерзає, береться так званими "млинцями" і до станції ні під'їхати, як то кажуть, ні підпливти. Полярники розпочинають свої дослідні роботи і призвичаюються до нових кліматичних умов.

Працюють в різних напрямках: метеорологія, гідрологія, клімат, фізика верхньої атмосфери та ближнього космосу, озоносфера, геофізика (над чим і працював мій співрозмовник), екологія, сейсмоакустика, біологія та медико-фізіологічні дослідження українців в полярних умовах.

У кожного тут своє індивідуальне завдання, тож розпорядок роботи станції розроблений з урахуванням цих особливостей. Підйом і сніданок - у кожного різний. Проте, обід та вечеря в столовій в обов'язковому порядку. Якщо ж хтось не повернувся до цього часу з досліджень, це привід для команди "забити тривогу" і негайно вирушити на пошуки. Бо небезпека тут чатує на кожному кроці і трапитися може що завгодно.

Для підтримки життєдіяльності станції призначається денний черговий (з 8:00 до 00:00 год. - контроль за особовим складом, справністю апаратури, допомога повару на кухні та накривання столу, і кожні дві години обхід станції), та нічний - (з 00:00 до 08:00 год., обхід та нагляд за апаратурою через кожну годину та прибирання приміщень загального користування).

Проте є тут і свої традиції. Щосуботи, хлопці накривають особливий стіл та збираються всі разом у барі. Особлива умова - дотримання дрес-коду. Тоді полярники вибриваються, одягають білі сорочки, костюми, навіть краватки і організовують дозвілля. Можуть собі дозволити навіть по келиху червоного вина. Воно передбачається за добовою нормою - 50 мл на одного. Проте його щодень не вживають, тож у вихідний дозволяють собі трохи так званого релаксу.

Влаштовують колективно "день капусти" та "день пельменя". Так умовно називає їх Віктор. Обирається один день, коли вся команда збирається за одним столом і робить спільну справу. Шаткують капусту на закваску та наліплюють не одну тисячу пельменів (так звані напівфабрикати власного виробництва).

Час від часу урізноманітнюючи дозвілля, чоловіки влаштовують футбол на снігу. Відмічають і всі українські традиційні свята. Проте, є тут і своя антарктична традиція. "Мідвінтер" - це своєрідне святкування середини зими. Особливістю її є купання в крижаній воді (- 2С°) - усіх без винятку. Збереглася вона серед полярників і в Україні. Щоправда, купатися тут їм набагато простіше, бо середина зими в Антарктиці - це розпал літа у нас. Проте, це не впливає на традицію. От тільки до кола полярників приєднуються їхні сім'ї, і тут воно вважається родинним. Як нагорода за те, що так довго були один без одного.

З нетерпінням чекають тут на відвідини туристів. Бо це нові обличчя, є з ким поспілкуватися, почути новини і отримати чогось смачненького від гостей.
Кожне поважаюче себе судно чи яхта, вважає за честь пригостити полярників свіженькими овочами, фруктами та іншими смаколиками. Ті ж, у свою чергу, проводять цікаву екскурсію станцією; не часто, проте, можуть організувати баню, після чого обов'язково потрібно скупатися в Тихому океані, і пропонують туристам сувеніри на згадку, які виготовляють власноруч у свій вільний час.

Перераховуючи вищесказане, здається, що тут, дійсно, як на курорті. Проте, це лише здається! В яких умовах доводиться працювати дослідникам, можна лише уявити. Коли навкруги постійно тріщать морози, дмуть вітри і віють хурделиці, а побачити вдень сонце і повний штиль, якщо в сукупності за рік - аби назбиралося днів тридцять. Та не так тут важко фізично, каже Віктор Дмитрович, як морально. Зв'язок зі світом обмежений, а передати по Інтернету листа рідним - коштує дуже дорого. Цього року, до речі, обіцяють там зробити його "безлімітним".

P. S. Частенько приїжджаючи на Житомирщину за покупками, Віктор, з дружиною Тетяною, милувалися краєвидами і непомітно для себе закохалися в цей край. Тож, коли постало питання вибору остаточного місця проживання, порадившись, родина колишніх військовослужбовців придбала земельну ділянку під забудову в Іванівці під самісіньким Житомиром, де й збудували просторий дім. Тут, каже відставник - полярник, якось по особливому затишно і комфортно. А ще люди - привітні і завжди усміхнені.

Чи зважиться Віктор здійснити ще одну поїздку на Південний полюс - питання поки що лишається відкритим. Бо ж, якою б романтичною не була Антарктида, та все ж хочеться домашнього затишку, родинного тепла та трохи пожити для себе, підсумовує бувалий полярник.

Альона ДЕНИСЮК


В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник
В Іванівці поселився полярник


dle
Вернуться назад