» » Заради життя


Заради життя

13-12-2019, 18:35
Переглядів 234
Заради життя
Історію нашої Батьківщини неможливо повернути назад, але необхідно розповісти про неї всю правду, бо на жаль, вона має свої сумні сторінки, повторення яких неприпустимо повторити. Одна з таких - Голокост! Це не просто трагедія, це - злочин проти людства, який тривалий час замовчували. "Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…".

Варто наголосити, що Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів в Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. На українських же землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах.

Допомога євреям в окупованій Україні найчастіше каралася смертю самого рятівника і всієї його сім'ї. Та все ж люди ризикували. В Україні розмова про феномен Праведників розпочалася зі здобуттям незалежності. Хоча, серед перших, хто отримав звання Праведниці була і українка - Марія Бабич.

Звання Праведника народів світу - надає держава Ізраїль неєвреям, які ризикували життям під час Голокосту для порятунку євреїв від нацистського геноциду. Відповідні звання присуджує Національний Меморіал Катастрофи та Героїзму "Яд Вашем" (Єрусалим, Ізраїль) з 1953 року.

В Україні це почесне звання станом на початок 2019 року отримали 2619 людей. Але їх кількість щорічно зростає, бо до "Яд Вашем" надходять все нові та нові факти про врятованих.

Сьогодні ми знайомимо читачів з нашою землячкою Надією Йосипівною Буханчук (Іщенко), яка має почесне звання "Праведник України".

Буханчук (Іщенко) Надія Йосипівна народилася 14 лютого 1930 року в селі Вереси Житомирського району. Доросле життя прожила в селі Городище Черняхівського району Житомирської області. Події минулого згадує зі сльозами на очах і душевним розпачем. Під час розповіді своєї "сімейної" історії порятунку сивочола бабуся постійно повторює: "то були страшні часи", "не приведи Господи".

Надія Йосипівна переповідає, що в лісі неподалік села Вереси Житомирського району у пошуках порятунку переховувались євреї (дві жінки, четверо чоловіків та четверо дітей). Батько пані Надії їм допоміг. Дітей забрав жити додому, жінки працювали на фермі (поралися біля коней), а чоловіки стали партизанами в Городищенському лісі.

У сім'ї було троє своїх дітей (Іван, Станіслав та Надія). Двоє жили біля батька, а старшого сина Івана переховувала рідня в селі Турчинка Коростишівського району, але його було знайдено та відправлено в рабство до Німеччини. Для порятунку дітей та обману німців дід завжди говорив, що дружини народжували по двоє дітей, (дід був вдівцем та одружився вдруге). Усі діти були підстрижені під "нульовочку", щоб здавалися однаковими. Бабуся розповіла, що коли німці по будинках шукали євреїв то кричали: "кіндер юзе, кіндер юзе….". Діти в цей час сиділи сховані на печі за лежаком.

Цікавим є той факт, що дід Йосип допомагав і партизанам. Щоночі носив їм хліб та борщ, який готувала дружина. Надія Йосипівна говорить: "Батько несе бідончик з борщем, брат - хліб, а я біжу позаду, як теля. Батько сварився, але я бігла…". Дорога була далека, ходили пішки з Городищенського лісу на село Забріддя, звідти - до села Городища, далі Студеницею аж до Вересів. Сьогодні бабця Надія бідкається, що саме через це вже у молодості боліли ноги, а зараз і не ходять.

По закінченню війни єврейські сім'ї повернулися в місто Житомир, їх подальша доля бабусі не відома.

У 2003 році на Вересівську сільську раду прийшов лист з Ізраїлю, в якому говорилося про те, що врятовані шукають рятівників. Оскільки, Надія Йосипівна та її рідні вже не жили у селі Вереси, то сільська рада дала оголошення в газету про пошуки. І з часом нагорода знайшла свого власника - 21 травня 2003 року в Києві Єврейська Рада України вручила Буханчук (Іщенко) Надії Йосипівні посвідчення "Праведник України". А її батьку Йосипу Буханчуку, щоправда вже посмертно, присвоєно звання "Праведник народів світу", а ім'я викарбовано на Стіні пошани в Саду Праведників народів світу в меморіалі "Яд Вашем", на горі Пам'яті в Єрусалимі.

Як вдячність за порятунок, певний час сім'я отримувала продуктові пайки.

Не легким був життєвий шлях цієї жінки. Вона пам'ятає все своє життя до дрібниць. 27 січня 2010 року Надію Йосипівну було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а 12 травня 2012 року жінці присвоєно почесне звання "Мати-героїня".

Надія Йосипівна мала голодне дитинство, опалену війною юність, але її життя є прикладом людини-патріота, борця незламної сили духу, символом переможця. Не зважаючи на поважний вік, вона залишається мудрою та розсудливою жінкою. Хоч роки беруть своє і забирають здоров'я та зовнішню красу, але їм не під силу відібрати ясний розум та добру душу.

Кров мільйонів невинних людей не дає нам права забути про одну з найбільших трагедій XX століття. Усе далі відходять грізні й важкі роки війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував свого життя. Прислів'я говорить: "Хто згадає лихе - тому око геть. А хто забуде - тому два".

Історією може бути лише те, що ми збережемо. І перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити ті часи, і тих, кому не судилося вижити, постає надзвичайно важливе завдання - цінити їх подвиг та гідно вшанувати пам'ять.

На основі досліджень вчителя
історії та правознавства Пряжівської школи
Олесі Сидорчук
матеріал до друку підготувала
Альона ДЕНИСЮК

dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...