» » 17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію


17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію

30-07-2019, 10:43
Переглядів 361
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
У 2002 році на військовому аеродромі Скнилів у Львові сталася катастрофа, яку називають наймасштабнішою на авіашоу в сучасній історії. Літак з аеродрому Озерне Су-27, що виконував фігури вищого пілотажу, несподівано почав падати і врізався в натовп глядачів. Тоді загинули 77 людей, 28 із них – діти, понад 350 отримали поранення, у кількох людей діагностували серйозні психічні захворювання.

На авіашоу чекало все місто, по стовпах розклеювали листівки, люди домовлялися один із одним зустрітися там, побачити трюки в повітрі, випити кави чи пива. Родичі та знайомі з’їжджалися з усієї Львівської області.

Ілля Левітан не став винятком. Незважаючи на вихідний день, дружина Іллі була на роботі, а чоловік з трирічною донькою пішли «подивитися на літачки». Зібралося дуже багато людей, у тому числі військових – святкували 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-Повітряних сил України. Спочатку все йшло добре, люди, задерши голови, спостерігали за фігурами найвищого пілотажу.

«Я зрозумів, що щось пішло не так, коли один із літаків якось дуже низько пролетів, просто над головами, – згадує Ілля. – Моя дочка, сидячи у мене на плечах, обмочилась просто мені на спину». Далі літак зачепив крилом дерево, потім землю, перекинувся і буквально влетів у натовп людей, розрізаючи крилом усе, що траплялося на шляху, а потім спалахнув і загорівся. Як виявилося потім, пілоти встигли катапультуватися після зіткнення з землею, вони отримали незначні тілесні ушкодження.

Тим часом на полі почалася паніка. Люди бігли до виходів, стояв галас поранених, вереск, дитячий плач і запах крові: «Мені врізалася в пам’ять картина, яка, напевно, до смерті стоятиме перед очима: жінка в світлій кремовій сукні, на якій розбризкані мізки…

Іван Куц того дня втратив половину сім’ї. На авіашоу він пішов з дружиною, 20-річним сином і 13-річною дочкою. Живими залишилися тільки батьки – їхні діти Андрій і Зоряна загинули.

Ніяких передчуттів не було: люди вірили, що організатори шоу гарантуватимуть цілковиту безпеку, згадує Іван. Подібне шоу проходило і п’ять років тому, в 1997-му. «Літак був повністю керований, до кінця, – каже Куц. – Це ж було на висоті 250 метрів, я бачив усе, від початку до кінця!»

Іван Куц вивчив «Скнилівську справу» вздовж і впоперек: зараз він очолює ГО «Скнилівська трагедія», яка об’єднує потерпілих. «У справі є слова «біологічна маса». Це те, що залишилося від наших дітей, від рідних. Це були не люди, це було криваве місиво, – згадує Іван Куц. – Я бачив матір, яка тримала на руках дев’ятимісячну дитину. Так от, голова дитини відкотилася в бік, як капуста, а очі були відкриті. Трупний запах стояв ще довго».

Очевидці також згадують, що найбільше вражало те, що машини швидкої допомоги не пропускали на поле, оскільки спочатку давали «зелене світло» генеральським автомобілям, які спішно залишали територію катастрофи. Військові зривали з себе погони і навіть гімнастерки: ймовірно, боялися, що люди будуть їх бити, звинувачувати в події.

Трирічному Остапу Хмілю і його старшому братові, десятирічному Олегу, невідкладна медична допомога була не потрібна – їхні фізичні травми були незначні. А ось психологічні – досить серйозні: на їхніх очах загинула мати. Галина Хміль прикрила своїм тілом молодшого сина, тим самим узявши удар на себе. Старшого відкинуло вибуховою хвилею, це Олега і врятувало.

Остап мало що пам’ятає з подій того дня, в пам’яті залишилися окремі фрагменти: дорога, де стояли літаки, крики, міліція, «швидкі». Те, що мами більше немає, зрозумів не відразу, як і те, що бабуся смертельно поранена (мати Галини померла в лікарні через кілька днів). Про все це Остап дізнавався пізніше, від тата і бабусі по батьківській лінії. Не любить Остап і своє фото, яке пізніше стало символом Скнилівської трагедії і облетіло всі світові ЗМІ.

«У всіх довколишніх лікарнях і травмпунктах людей було дуже багато, – розповідає Ілля Левітан. – Кров – рікою. Я добре пам’ятаю дівчинку років 10, яка сиділа на лавочці чи кріслі в приймальному покої, вона тримала внутрішні органи, що випадали з черевної порожнини, у неї був розрізаний живіт. Пам’ятаю чоловіка, який вбігає в кабінет лікаря, його голова не знаю, на чому трималася, вона просто відвалювалася: як тільки він добіг?».

Сім’ю Іллі горе не обійшло: на аеродромі загинув родич дружини. «У кожному будинку, в кожному під’їзді були загиблі, а в деяких сім’ях по двоє або троє», – згадує він. У львівський морг не можна було потрапити – туди машинами звозили тіла. Неідентифіковані останки привозили на КАМАЗі, а навколо стояли родичі і заливалися слізьми. Тіла видавали не відразу: деякий час медики не знали, що вписувати в графу «причина смерті». Життя у Львові зупинилося – майже в кожній родині були потерпілі. Кількох людей розпізнати так і не вдалося – поховали «біомасу».

Перша офіційна версія Скнилівської трагедії була озвучена через півтора місяці – 6 вересня 2002 року: відхилення від польотного завдання і помилка в пілотуванні Су-27. Однак причини падіння літака обговорюють і досі. Серед версій експерти називають помилку в розрахунку висоти виконання трюків, відмову техніки, помилку пілотів і відсутність у них достатньої льотної практики, проблеми з організацією авіашоу і недостатнє фінансування Збройних сил України.

У день трагедії міністр оборони України Володимир Шкідченко подав у відставку, але її не прийняв тодішній президент Леонід Кучма. Зняли з посад головнокомандувача ВПС генерал-полковника Віктора Стрельникова і командувача 14-м авіаційним корпусом Сергія Онищенка.

На всіх, хто був причетний до організації авіашоу, завели кримінальні справи. Спочатку підозрюваних було 12, через три роки суд виправдав чотирьох генералів. Перший пілот Володимир Топонар отримав 14 років в’язниці (вийшов через 11 років), другий пілот Юрій Єгоров – 8 років (вийшов через 2,5 року), командувач 14-го авіаційного корпусу генерал-майор Анатолій Третьяков – отримав 6 років ув’язнення (вийшов на волю в 2007-му), помічника керівника польотів, підполковника Юрія Яцюка засудили до 5 років (відсидів майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних отримав 4 роки умовно. Жоден із засуджених своєї провини не визнав. Після Скнилівської трагедії пілотажна група «Українські соколи» була розформована, а авіашоу заборонили.

radiosvoboda.org
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
17 років тому літак з Озерного скоїв Скнилівську трагедію
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...