» » 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна


22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна

22-06-2018, 15:59
Переглядів 239
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна
У Троковичах виріс справжній Герой

Село Троковичі зараз входить до складу Оліївської ОТГ

Кожного дня, ідучи до школи, я проходжу повз будинок №8 по вулиці Бакалова. Таких будинків у нашому селі чимало, нічим особливим він не відрізняється - стара довоєнна хата. Але я знаю й інше: в цьому будинку до війни проживала дружня сім'я Бакалових - Катерина Трохимівна і троє її дітей: Віра, Михайло, Анатолій.

Кожного ранку я вітаюсь з сивочолим літнім чоловіком Анатолієм Іллічем Бакаловим - людиною, яка пройшла сувору школу життя. Анатолій Ілліч пережив страшне пекло війни, нагороджений багатьма орденами і медалями, двічі поранений, він після війни піднімав з попелу, з руїн рідне село. За свої ратні трудові подвиги відзначений багатьма державними нагородами.

Щороку 9 Травня на День Перемоги ветеран одягає свої нагороди і приходить у школу на зустріч з учнями, в школу, яка носить ім'я його рідного брата Героя Радянського Союзу Михайла Ілліча Бакалова.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна

Народився Михайло Ілліч 8 березня 1920 року в селі Троковичі Черняхівського району.

Зі спогадів Анатолія Ілліча - Михайло любив у шкільні роки ходити в туристські походи, захоплювався футболом, грав у волейбол. Разом зі своїми однолітками ходив у кіно, влітку працював у колгоспі. Любив читати книжки, мріяв про героїчні подвиги, хотів бути таким же сміливим, як його улюблені герої Чапаєв і Валерій Чкалов.

Закінчивши семирічку, Михайло пішов працювати в колгосп. Працював не шкодуючи сил.

А 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна і кований чобіт гітлерівців ступив на землю України та інших республік Радянського Союзу.
- Піду на фронт, треба боротися з фашистами, - не вагаючись ні хвилини, вирішив юнак.

Липень 1943 року. Характеристика на навідника міномету Бакалова Михайла Ілліча: "Сміливий. Дисциплінований. Усі доручення виконує точно і вчасно. Що не доручи - зробить. Скромний". (Підпис начальника штабу батальйону).

Зовні Бакалов також не виділявся нічим: чорнявий, невеликий на зріст, кирпатий юнак 23 років, такий же, як тисячі його однолітків, які відстоювали свободу своєї радянської Батьківщини зі зброєю в руках.

109-та гвардійська дивізія, в якій служив Михайло Бакалов, з боями просувалась на Мелітополь. Артилерійська канонада гриміла з самого ранку до пізнього вечора. На десятки кілометрів навкруги стояв страшний гул, гуркіт гармат. Одночасно стріляли сотні мінометів. У небі повітряні бої не стихали ні на хвилину.
26 вересня 1943 року дивізія зав'язала жорстокі бої в районі Мелітополя.

На позицію 309-го гвардійського стрілецького полку противник за один день здійснив сім атак. Гітлерівці ішли в супроводі танків, артилерії і бомбардувальників. Від вибухів тремтіла земля. Але гвардійці стійко утримували зайняті позиції.

Під час четвертої атаки в мінометній батареї залишився лише один 120-ти міліметровий міномет, біля якого стояв навідник сержант Бакалов.

З несамовитою злістю ворог рвався вперед. Що робити? Міняти позицію пізно. До того ж одна людини не в змозі віднести важкий міномет і міни. А їх залишилось ще багато. Бій розгорався все запекліше. У такі хвилини людина не думає про небезпеку. Ось тоді і визріло у Бакалова рішення - битись до останнього пострілу, до останнього подиху. Він сам стріляв, сам і коригував вогонь. Одна за одною лягали міни поміж танками, що невпинно йшли вперед. Осколки сікли ворожу піхоту. Вже знищено мінометним вогнем понад п'ятдесят гітлерівських солдатів і офіцерів, а піхота все йде і йде за танками.

Сержант Бакалов випустив останню міну і оглянувся. Жодного свого бійця поблизу. Фашисти тим часом оточили вогневу позицію батареї Михайла Бакалова, він встиг заховати в каміння свій партійний квиток і солдатську книжку.

Потім із саперною лопаткою в руках кинувся на ворога. Удар прикладом по голові звалив Михайла на землю, він втратив свідомість.

Гітлерівці підвели Бакалова до скаліченої яблуні. Допит робив офіцер і перекладач. Довго добивались, яке завдання дивізії. Але Бакалов мовчав. За ці відомості обіцяли відпустити. Його знову били, викручували руки, потім відрубали пальці на руці. Бакалов набрав повні груди повітря і плюнув в обличчя фашисту. Двоє солдатів сіли на нього верхи, третій ножем розжав зуби і витягнув язик. Офіцер декілька разів провів по язику тесаком...

Добре, що хвиля атакуючих гвардійців поглинула траншеї, і до Бакалова підбіг солдат Хлобистов. Побачивши закривавленого товариша, він спробував взяти його на руки і віднести в медсанбат.

Але мінометник заперечливо затряс головою і показав на маленький горбик. Хлобистов відкопав згорток, здув з нього землю, поклав партквиток і солдатську книжку в нагрудну кишеню товариша і поніс його до медпункту.

Стихійно у траншеї біля бліндажу медпрацівники організовували пункт першої необхідної допомоги.

- Але в критичну хвилину, коли фашисти остервеніло почали наступати, - писав у листі до матері героя начальник штабу батальйону, - і мені довелося лягти за кулемет, обслуга якого була вбита, я помітив, що всі поранені наші солдати, які були у бліндажу, де лежав Міша, взяли участь у цьому бою. Для багатьох з них цей бій був останнім. Командир взводу сержант Шевченко, поранений у плече, допомагав мені біля кулемета. Коли наблизилися до нас ворожі солдати, він підвівся і почав кидати у фашистів гранати з криком: "Ось вам Бакалов! Це вам за Бакалова!". Але тут же був скошений автоматною чергою.

Тіло його поволі спустилося біля мене на закривавлену землю. Михайла Бакалова в той час вважали мертвим і вели жорстокий бій в ім'я його безсмертя.

Тепер виявляється, що безстрашний гвардієць Михайло Бакалов переборов смерть і на цей раз залишився живим.

Розповісти про те, що сталось, сам Бакалов не зміг, про його подвиг дізнались від солдата Ковальова, який був доставлений у медсанбат. Тяжко поранений, він залишився лежати біля мінометної позиції і був невільним свідком неабиякої мужності радянського гвардійця.

Сержант Бакалов у тяжкому стані був евакуйований у медсанбат, а потім - у госпіталь. Півроку Михайло заліковував рани, а потім повернувся в свою військову частину.

З листа бійців і офіцерів гвардійського полку, в якому служив Михайло Бакалов.

"Здрастуйте, шановна Катерино Трохимівно. Бійці, сержанти і офіцери військової частини, в якій служив Михайло Бакалов, шлють Вам чистосердечний бойовий гвардійський привіт... Із відчуття глибокої шани до Вас і обов'язку перед Вами, як матір'ю, яка виростила героїчного сина Михайла, повідомляємо про Вашого сина.

Михайло Бакалов був сумлінним, дисциплінованим, хоробрим і мужнім воїном, винятково здібним мінометником. Він полюбив свою справу і знав її на "відмінно".

Не один десяток гітлерівських бандитів знайшли свою смерть від мінометних ударів Михайла Бакалова.

За проявлені мужність, стійкість і патріотизм у боях з гітлерівцями Верховна Рада Радянського Союзу присвоїла йому високе звання Героя Радянського Союзу.
Його подвиг буде служити кращим прикладом для нас усіх, хто бореться з ненависним ворогом.

Подвиг і слава Михайла залишаться назавжди в серцях патріотів нашої Батьківщини.

Командир військової частини гвардії майор Пеньков В.

4 червня 1944 року".
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна

Михайло Бакалов воював з військами гітлерівської Німеччини під час Великої Вітчизняної війни до травня 1944 року, коли загинув смертю хоробрих.
Місце поховання героя - невідоме. Його подвиг - безсмертний.

З книги "Збережемо пам'ять про подвиг", 2005 р., видавництво "Полісся".
(За публікацією Я. Сулімка, учня 9 класу Троковицької загальноосвітньої школи І-ІII ст. Черняхівського району; В. А. Рудик - керівник)


Про сучасність села Троковичі читайте - ТУТ


22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна

Спогади наших земляків про початок тієї страшної війни


Самоток Марія Микитівна

Ми вже знали, що 22 червня 1941 року почалася війна. Голова колгоспу всіх зібрав і сказав, що треба йти у село Вереси і розчищати майданчик для посадки радянських літаків. Люди туди зійшлися з навколишніх сіл; ми працювали швидко, але раптом небо потемніло від німецьких літаків. Вони летіли на Київ, стояв такий гул, що нікого не було чути. Мені зробилося дуже страшно.

Десь на початку липня німці зайшли в село. Свій прихід вони ознаменували обстрілом будинків, школи. А згори летіли бомби, одна з яких упала на нашу хату. Наша родина перебралася жити до сусідів. Німці зразу почали збирати незаміжніх дівчат і відправляти в Німеччину. У кого була сім'я, то спочатку не брали, але згодом і їх забирали. Дівчата швидко почали виходити заміж, а хлопці одружуватись.

Кожен день фашисти збирали яйця і молоко. Не любили, щоб їм перечили.

Хтось задушив німця, то всіх жителів вишикували і хотіли розстріляти, але щось їм завадило.

Федір Максимович Кравчук

22 червня 1941 року німецькі літаки бомбардували місто Житомир і наше село Станишівку. Усіх чоловіків і юнаків почали збирати і відсилати на фронти. В селі залишилися старі діди, жінки та діти. Щоб врятуватися від бомб, вони копали окопи, в яких ховалися і жили.

Коли німці зайшли в село, відразу почали забирати їжу і шукати партизанів.

...Коли визволяли село, була дуже кривава битва. Уся дорога була встелена тілами наших солдатів і німців, валялися дохлі коні, уламки снарядів. Великі площі лісу було понівечено, знищено, все кругом горіло. Все перемішалося, нічого не можна було зрозуміти.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна


Зінаїда Смолевич

Як почалася війна, я втекла до Радомишля. Через деякий час повернулася в Станишівку. Тут точилися жорстокі бої, пішла пішки до Києва. Коли узнала, що село звільнене, повернулася назад. Чоловік був у полоні, роботи не було, голодувала. Трупи коней, які валялися по селу, повивозили до лісу. Ми з подругами вночі ходили в ліс і зрізали з тих коней жир, який переварювали потім на мило. Мило вимінювали на продукти харчування. Так я вижила.

Вадим Миколайович Зарудін

Коли почалася війна, мені було 5 років, але цей день я пам 'ятаю дуже добре. Була неділя 22 червня 1941 року, мама, бабуся і дід зранку пішли до Житомира на базар. Мене замкнули в хаті, бо я спав. Прокинувся від страшного гуркоту, о 8 годині ранку був наліт на Житомир. Через територію села проходили залізничні колії. Німці скидали бомби на мости і залізниці. Бомби розривалися з такою силою, що у ямах виступала вода.

У селі була дуже велика паніка, люди почали тікати до міста. Тікали на конях, бігли пішки. Німці на ходу розстрілювали людей.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна


(З книги “Історія села Станишівка”)


dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...