» » Валерій Мостович: «29 років промайнули як 29 секунд… а товариші й досі перед очима»


Валерій Мостович: «29 років промайнули як 29 секунд… а товариші й досі перед очима»

20-04-2015, 18:51
Переглядів 1039
Є такі дні, котрі закарбовуються у пам’яті людини на все життя. Навіть через десятки років, людина може розповісти у подробицях про кожну хвилину цього дня. 26 квітня 1986 року – це день, який запам’ятали тисячі людей по усьому світу. Проте для безпосередніх ліквідаторів наслідків однієї з найбільших в історії техногенних катастроф – це не лише пам'ять, а й нестерпний біль. Чорнобильський біль, який прийшов так несподіванотавиявився надто жорстоким. Навчання з цивільної оборони чи аварія на АЕС? Житомирська область також відчула на собі наслідки аварії на ЧАЕС. Більше того, вогнеборці з Житомирщини залишаться в історії як сміливці, які рятували світ. Кожен із них виконував частинку загальної справи. Адже вирушали до Чорнобиля найрізноманітніші фахівці: військові, пожежні, міліціонери, лікарі, вчені, гірники…Серед них був і ще тоді 38-річний вогнеборецьстарший лейтенант Валерій Мостович. 27 квітня 1986 року Валерій Віталійович заступив на своє звичне чергування. Згадує, що після прийому зміни, ледь не одразу виїхав на пожежу в Житомирі. Загоряння виявилося незначним і з ним швидко вдалося впоратися. Вже через півгодини він повернувся в частину. Проте коли він зайшов всередину, то помітив якусь незрозумілу паніку та заклопотаність серед особового складу. Такий стан речей одразу змусив насторожитись. В голові вже крутилися думки про те, що трапилося щось серйозне. - Я побачив, що в частині зібрали офіцерів зі всього гарнізону, –каже Валерій Мостович.–навчання з цивільної оборони. Зазвичай, коли проходять подібні навчання, то після обіду всіх відпускають. Проте тут усі залишались до вечора. Я запитав вдруге, чому ж офіцери не розходяться додому. Почуте мене приголомшило! «На Чорнобильській АЕС сталася аварія». Вранці, коли Мостович змінювався, то його сповістили про те, що особовий склад в неробочий час повинен перебувати вдома. Необхідно бути на зв’язку за першою ж вимогою. Навіть в магазин відлучатися не можна було. В той же час, ймовірність виїзду пожежних Житомирщини до Чорнобиля тоді ще була невідомою. Через кілька днів це стало реальністю. Більшість людей знали про аварію вже на другий день після її виникнення. Просто ця інформація широко не розповсюджувалася. Чоловік лише 29 квітня дізнався, що насправді трапилася біда. У програмі «Время» диктор коротко повідомив: «На Чорнобильській АЕС трапилася аварія. Наразі ведуться роботи по ліквідації її наслідків». В День перемоги на передову 9 травня Валерій Віталійович знову заступив у свою зміну. Того дня в нього знову був виїзд на пожежу. В селі, що поблизу Житомира, горіла суха трава. В ті дні було достатньо спекотно, а це сприяло горінню сухостою. Рятувальники навіть не встигли повністю загасити полум’я, як їм уже надійшла команда негайно повернутися в частину. - Ми повернулися і нам повідомили нову інформацію, –каже Валерій Віталійович.–Особовий склад відпустили додому і сказали взяти із собою старий одяг, а також запас харчів на 3 доби. Цього ж дня о 19:00 необхідно було прийти в частину на Мальованці. Там формувався зведений загін пожежної охорони, який і вирушив для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Жінка спакувала для мене необхідні речі і я пішов з невеличкою валізою на Мальованку. Їхали повільно, цілою колоною… Тому й прибули під ранок. В самому Чорнобилі їх поселили в гуртожиток професійно-технічного училища. Як з’ясувалося, 10 травня зведений загін Житомирщини приїхав змінювати колег із Чернігівської області. Задача 2-го караулу, в якому і перебував Валерій Мостович була подача пожежними машинами води до електростанції. Там необхідно було бетонувати фундамент 4-го енергоблоку, який міг провалитися. Для цього були задіяні 3 пересувні насосні станції. - Я не хочу применшувати… Страх їхати в Чорнобиль був, –наголошує Валерій Віталійович.– Та все ж таки я був начальником караулу і намагався не показувати його перед підлеглими. Я повинен був показувати їм приклад. І пішло, поїхало… Працювали три доби по 12 год, на відкритому повітрі. Цього часу вистачило для бетонування фундаменту 4-го енергоблоку. Крім цього ще протягом восьми днів я з Чорнобиля виїздив поливати водою проїжджу частину, щоб не піднімати пил. 19 травня вже повернувся в Житомир. Під час ліквідації наслідків аварії відчувалася лише певна слабкість та нудота. Ніякого дивного присмаку не було. Після роботи на станції у Валерія Мостовича взяли кров на аналізи. Як стверджували лікарі, склад її змінився. Йому записали дозу опромінення 19,9 рентген. Після чого й сказали повертатися в Житомир. Через деякий час наказом міністра дозу дозволили збільшити. І зараз у чоловіка офіційна доза опромінення 39,8 рентген. Тоді в Радянському союзі небезпечною дозою було 25 рентген. Подвиг, який неможна забути Зараз чоловік більш за все хоче, щоб його товариші по службі, які разом з ним були на передовій в Чорнобилі, не забувалися державою. Йому боляче за колег, а сам дякує за те що є. Дякує Богу хоча б за те, що живий. Ми повинні усвідомлювати, що до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС залучалися сотні людей, які йшли на бій із невидимим ворогом, навіть не задумуючись. Кожен виконував якусь свою частинку загальної великої справи. От наприклад вогнеборці, серед яких був і Мостович, подавали воду до четвертого енергоблоку, а безпосередньо під ним, гірники та воїни запасу займалися бетонуванням. І там Валерій Віталійович навіть зустрів свого товариша Володю з рідного села. Хто б міг подумати, що земляки будуть виконувати одну справу в різних куточках території АЕС. Це доля… Це життя. Хвала їм мужнім героям-ліквідаторам. Саме тому тим ліквідаторам, що залишилися, в першу чергу треба бажати здоров’я. Про них не забули і не забудуть. Павло Франчук, фахівець прес-служби Управління ДСНС у Житомирській області dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...