» » Не в силі Бог, а в правді!


Не в силі Бог, а в правді!

8-03-2019, 10:59
Переглядів 821
Не в силі Бог, а в правді!
Почути кожного. Саме цього елементу не вистачає для тих, хто всіляко старається «покращити життя вже сьогодні». Найцікавішим у цьому є те, що і народ бажає цього. Так чому ж виходить конфуз, чому ж при спільному бажанні – реалізація, метод і врешті результат в край фатальні? Ні для кого не секрет, що Церква – це Бого–людський організм, котрий є живим і активним.

Без волі Бога було б неможливе її тисячолітнє існування, а тому і певні зміни, в ідеалі, повинні мати початок у молитовному проханні благословення та допомоги. Адже не всі благі наміри людини матимуть спасительний фінал.

Варто про це пам’ятати всім щиро бажаючим «змінити» Церкву, бо за часту піднімаючи питання про перехід, пропагується думка лише однієї сторони, підбираються всі найобразливіші звинувачення, котрі мають своє життя лише в певних приватних медіа, і відбувається жорстоке розділення, розірвання цілісності організму Церкви.

У Святому Євангелії сказано, що чекає людей сіючих розділ, смуту і котрі хулять Бога.

Так от, почути кожного. І почутим хочу поділитись з Вами.

На днях мав можливість поспілкуватись з активними членами церковно-приходського життя Свято-Покровського храму села Калинівка Житомирського району. Приємне селище, з адекватними людьми, котрі в силу своїх можливостей трудяться для благоустрою храму, який є прекрасою, місцем молитовного окормлення для сотень вірян, очолюваних священником ієреєм Олександром Хрустюком.

Найбільш кидається в очі любов прихожан до Бога, храму та бажання до миру в нашій країні. Як і багато інших парафій Житомирської єпархії Української Православної Церкви, ця парафія засвідчила свою вірність свої історичній УПЦ, очолюваній Блаженнійшим Онуфрієм.

Цікаво подумати, а чи хочуть ці люди бути почутими? Чи хочуть вони бути вислуханими та не ображеними, чи може оскарженими іншими, «новими православним», котрі не є прихожанами, а навпаки захожанами, тобто не являються активними учасниками приходського життя?

Всі читаючи скажуть: «Ну звичайно». Але з власної практики з повною відповідальністю скажу, що ні їх думка, ні їх безмежний вклад в це будівництво, чи плідну турботу на благо храму, ні їх бажання миру як в селищі так і в країні не будуть почуті. Навпаки, їх обіллють багнюкою, ніхто їх не захоче вислухати, а лише будуть звинувачувати у війні, у непатріотизмі та зраді.

Чи цього заслуговують люди та священник, котрі власними силами і коштами трудяться та моляться? Кожна служба наповнена молитвою за мир, за спасіння, за примноження любові. І що ж, цим парафіяни заслуговують такого ставлення. Чи священник, котрий завжди вислухає, підтримає і морально, фінансово і звичайно молитовно, не є патріотом? Дайте кожен собі відповідь на це питання! Що ж потрібно більше - порожні забрані церкви, чи морально здорові люди, котрі помолившись та причастившись в храмі, з частиною любові в серці підуть творити добрі справи?

Хотілося щоб для всіх православних людей нашої Неньки важливішим було друге.

У декількох храмах району вже відбулись збори територіальних громад, де ініціаторами були зібрані всі можливі неправдиві звинувачення на адресу єдиної істинної Церкви на Україні. На превеликий жаль, такі дії примножили таку ворожнечу, такий розлам, що серце обливається кров’ю.

Трапляються випадки тиску на членів громади УПЦ. Хоча Церква Христова завжди була і буде гонимою, все ж жителі тих сіл, де ще будуть ініціюватись збори територіальних громад для вирішення церковних питань, знаходяться у трепетному переживанні.

Можуть з’явитись невідомі люди, котрі назвуться новими настоятелями, чи настоятельками, і будуть силою вимагати віддати храм, майно, і ще й душу, адже, за їхніми стандартами, якщо не переходиш – значить ти служитель диявола. А перейшовши, ставши зрадником, людина продає душу. Зовсім погана перспектива. А якщо ще й підступним способом «нові православні» ввійдуть в храм, то нічого святого можна і не чекати, єдине це гам, крики, образи, і примноження ворожнечі.

Ось такі переживання тривожать серця щирих віруючих. Єдине, що залишається - молитися і прикладом свого життя, як казав Глава нашої Церкви – Христос, нівелювати всі звинувачення, та молитись за тих, хто ще не відчуває у своєму серці Спасителя.

А Великий Піст якраз дає нам можливість найяскравішим способом реалізувати себе як вірний Богові православний вірянин. Не в силі Бог, а в правді!

Ієрей Вадим Давнюк,
випускник Варшавської Богословської Академії


Не в силі Бог, а в правді!
Не в силі Бог, а в правді!
Не в силі Бог, а в правді!
Не в силі Бог, а в правді!
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...