» » “Революція гідності”: як це було і що маємо зараз


“Революція гідності”: як це було і що маємо зараз

24-02-2018, 06:03
Переглядів 376
“Революція гідності”: як це було і що маємо зараз
Цими днями в Україні виповнюється чотири роки з подій, які ми колись гордо називали Революцією Гідності. Зараз вже язик не повертається ті події називати так високопарно, тому що від тієї гідності мало що залишилося, а наше життя все більше погіршується з кожним днем правління цього бездарного режиму політичних авантюристів, які звели Україну до статусу світової жебрачки та колонії США.

Якщо брати Житомирський район, то фактично владу регіоналів у 2014 році тут знищила одна людина - головний редактор газети "Сільське життя" Валерій Івановський, який з цього приводу поділився своїми спогадами та роздумами з читачами газети.


-Валерію Володимировичу, чим вам запам'яталися події чотирирічної давнини?

-Хочу сказати, що наша редакція і я особисто докладав чимало зусиль, щоб антинародний режим Януковича, який у нашому районі асоціюється з правлінням сумнозвісного Кулика, зазнав краху. Своїми публікаціями в газеті та на сайті, публічними виступами, я неодноразово критикував регіоналів за наскрізь корумповану систему управління державою - від режиму в цілому до районної влади, зокрема. Про це наші читачі добре знають.

Тоді знадобилося небагато часу, щоб переконатися, що пан Кулик, оголосивши про створення "команди професіоналів", створював угруповання по розкраданню бюджетних коштів та проведенню земельних оборудок.

Для цього він домігся призначення таких же "професіоналів" своїми заступниками, у райраді його оборудкам сприяли фракції Партії регіонів, "Сильна Україна" та інші підкуплені депутати на чолі з очільником (його ставлеником) Степаненком. Прикривали всі оборудки районна і обласна прокуратури, міліція, суди та інші районні органи влади, за що отримували гроші та земельні ділянки.

Щоб цей "букет" був повним, місцевому вождю регіоналів потрібна була й повністю контрольована редакція районної газети. Але тут його очікувало повне фіаско.

Газета "Сільське життя" стала тією "кісткою в горлі", якою Кулик, в результаті, й вдавився.

-Про ваші протистояння з місцевими регіоналами було відомо далеко за межами області…

-Так. Після кількох наших критичних публікацій Кулик остаточно прийняв рішення щодо перетворення нашої газети на "кишенькове" видання. Вже й кандидатура на посаду редактора була відома - редактриса газети з Дубровицького району Рівненщини. Звідти Рижук і витягнув свого родича Кулика, а той звідти підтягнув до Житомира чимало своїх землячків - щоб мати своїх людей скрізь у силових структурах, які й прикривали його діяльність, разом з місцевими "правоохоронцями", всі його оборудки. І покривають до цих пір. Бо Кулик за сотні зафіксованих фактів порушення законодавства не лише не притягнутий до кримінальної відповідальності, а й навіть усного попередження чи осуду не отримав.

До речі, я зрозумів, що після "революції гідності" в Україні нічого не змінилося ще у 2014 році, саме після численних звернень щодо діяльності Кулика від Президента до обласної прокуратури, на які отримав типові відписки.

-Ваша "війна" з Куликом була дійсно кривавою - саме тоді на вас було скоєно напад з двома ножовими пораненнями, від яких ви ледь не загинули…

-Так, на місці злочину я втратив стільки крові, що, за словами лікарів, якби "швидка" приїхала на 15 хвилин пізніше, то той день став би останнім у моєму житті.

-До речі, нападників знайшли?

-Так, міліція спрацювала добре. За два тижні вже було встановлено нападників і їх затримано. Але потім прокуратура та суд, наче керовані ззовні, кваліфікували злочин проти мене, від якого я був на порозі смерті, як "легкі ушкодження", а потім двох з трьох нападників взагалі вивели з-під слідства.
Мені знадобилося довгих п'ять років боротьби з прокуратурою, трьома суддями та судмедекспертами, щоб перекваліфікувати завдані мені ушкодження хоча б на "середньої тяжкості" та притягнути до кримінальної відповідальності нападника.

До речі, все це протистояння відбувалося одночасно з величезним пресом зі сторони міліції, прокуратури, судів, КРУ, інспекції по праці, податкової, районної, міської та обласної влад, які, за завданням місцевих регіоналів, намагалися будь-що знищити газету "Сільське життя", яка була єдиним справді опозиційним до режиму виданням, та її непокірного редактора. Я по декілька разів на день ходив у ці силові та владні структури за повісткою, як на роботу.

До того ж, через брак коштів довелося самому працювати без вихідних та відпусток за десятьох працівників, які мали бути у штатному розкладі, а увесь 2013 рік взагалі відмовитися від зарплати. Більше того, навіть своїх 60 тисяч гривень довелося вкласти, щоб оплачувати друк газети. Але нічого, вистояв, не зірвав вихід жодного номера.

І саме наша газета сміливо висвітлювала всі революційні події, що відбувалися в Києві та Житомирі. Тому наше видання зробило все, щоб революційна "іскра" розгорілася у полум'я ніщивної боротьби з антинародним режимом.

-Як відомо, протистояння на Майдані завершилося подіями 18-21 лютого 2014 року. Коли ви про них дізналися?

-Я того дня працював у Левкові. Саме під час відвертої розмови з вчителями у шкільній бібліотеці, зателефонувала колишня випускниця з Києва і розповіла про наступ реакції.

Того ж дня, повернувшись до Житомира, я заїхав до райдержадміністрації з вимогою відставки Кулика. Його не застав, але добряче "поцапався" з його першим заступником Кур'ятою.

Потім я почав консультації з лідерами районних організацій політичних сил, депутатами райради, але їхньої рішучості у наведенні ладу в районі не відчув.
26 лютого 2014 року мала відбутися сесія райради, на якій фракції Партії регіонів та "Сильної України" мали зробити все, щоб “революція гідності” оминула їх стороною.

Побачивши аморфність політичного активу району, я почав діяти на власний розсуд.

25 лютого, взявши на дачі вила, я вранці приїхав до райдержадміністрації, щоб змусити Кулика подати у відставку. Якраз потрапив на засідання провладних фракцій, які розробляли сценарій своєї поведінки на сесії райради. Це було у малій залі засідань.

З вилами в руках, я там публічно поставив умову Кулику: або він до 12.00 напише заяву про звільнення, або буде випертий з влади вилами. І вже об 11.50 на сайті райдержадміністрації було розміщено його заяву про звільнення.

Залишалося знищити осередок регіоналів у районній раді. Знову ж таки, лідери фракцій довго виробляли свою поведінку, торгуючи посадами. Тому мені довелося знову все брати у свої руки. Через сайт та телефонними дзвінками я закликав всіх небайдужих прийти на сесію та висловити своє негативне ставлення до діяльності влади місцевих регіоналів.

На засіданні сесії я також поставив вила під президією і заявив про вимогу народу щодо відставки регіонального поплічника Кулика - голови райради Степаненка. Будь-які його спроби утриматися у кріслі зал сприймав вигуками "Ганьба!" та "Банду - геть!". Заступник голови райради, який представляв "Сильну Україну", відразу заявив про свою відставку, а Степаненка ми на "гальорці" дожали і він все ж змушений був написати заяву.

Також на мою вимогу рада розпустила і фракцію Партії регіонів.

Ось так я власноруч показав, як потрібно ефективно поступати з мерзотниками при владі. І зараз, коли мені дзвонять з сіл, щоб навести у чомусь лад, то я вимагаю, перш за все, їхньої активності на місцях і кажу: "Хіба у мене одні вила на увесь район?". Але з того часу, які б проблеми не виникали, чи то з пасовищами, чи з цінами на проїзд, ніхто за вила не береться, а тому й ділки при владі та біля неї роблять все, що їм заманеться.

При всіх пихатих заявах про "національну гідність", ми бачимо, що українці, або пристосовуються під будь-яку владу, або тікають світ за очі у рабство, але навести лад у своїй державі не здатні. На мою думку, саме від такого менталітету народу й усі нещастя в Україні.

-Ви змінили владу, ситуація в районі покращилася?

-Я б не сказав, що відразу до влади в районі прийшло ефективне керівництво. Проте, вже з кінця 2015-початку 2016 року, коли запрацював тандем Микитюк-Крутій, соціально-економічна ситуація в районі значно покращилася. Це добре видно під час поїздок по району. Та й в обласному рейтингу наша район з другої десятки, куди він був опущений Куликом-Степаненком (при цьому ще й Степаненко та Волотовський за щось отримали звання "заслужених економістів" (?!)), ми впевнено повернулися на лідируючі позиції в області.

Єдине, з чим я не погоджуюсь з керівництвом району, то це з їхньою підтримкою процесу так званої "децентралізації", що нав'язана нам зверху потоком "реформ", що фактично "добивають" нинішню українську державу.

-Валерію Володимировичу, ви, як дипломований політолог, магістр державного управління, активний громадський діяч, як оцінюєте ситуацію в Україні в цілому?

-Ситуація в Україні вкрай важка. "Революція гідності" відбулася, бо народ її підтримав і хотів справжніх позитивних змін і у розвиткові держави і суспільства. Але до влади дорвалися політичні авантюристи та ділки-бізнесмени, які дбають про власне збагачення, а не про народ та прогресивний розвиток держави.
Економічні наслідки цього правління страшні: гривня знецінена у три з половиною рази, ціна на газ для населення також стала захмарною, як і ціни взагалі, бо інфляція теж завелика, зовнішній борг вже досяг 2 трлн. грн. і продовжує зростати, підприємства, які ще ледь жевріли, зупиняються, село добивається шляхом знищення сільрад, кількість населення катастрофічно зменшується, у нас величезні проблеми з порушенням прав людини та свободи слова, розгул радикального націоналізму, міжнародна ізоляція тощо.

Українська держава є посміховиськом у всьому світі. Про президента жодного доброго слова сказати не можу. Окрім матюків його діяльність у народу не викликає. Верховна Рада є неконституційною, бо коаліція фактично відсутня, там повний гармидер і корупція, продукуються закони, які ще більше поглиблюють розкол суспільства та держави. Уряд також вже рік працює незаконно, бо не звітує перед парламентом. "Реформи" прокуратури, поліції, судів лише посилили безлад у нашій країні та криміналізують її за зразком 90-х років. Нав'язана "бандеризація" не лише поглиблює розбрат у суспільстві, а й породило протистояння з Польщею, яка донедавна представляла наші інтереси у НАТО та Євросоюзі, вступ до яких, до речі, нам зовсім не світить, скільки б про це не “терендів” наш Гарант.

А "мовний" закон взагалі призвів до повної ізоляції від наших європейських сусідів - Польщі, Угорщини, Румунії і навіть Болгарії. До цього варто згадати й проблеми з Кримом та Донбасом.

Фактично, замість того, щоб відродити економіку, як основу існування будь-якої держави, наші керманичі посадили її на "фінансову голку" Заходу, а саму державу звели до статусу колонії США.

Тобто ми спостерігаємо повний провал як внутрішньої, так і зовнішньої політики Порошенка та його команди. То ж "революцію гідності" нинішніми правителями повністю дискредитовано.

Повторюю, це відбувається лише через менталітет нашого народу. Бо ж якщо ми спостерігаємо, як народи інших країн відстоюють організовано свої права, відправляють у відставку корумпованих президентів чи міністрів, то в Україні цього немає. Народ у нас такий, що не може породити ні місцеву еліту, ні всеукраїнську, ні справжнього всенародного лідера, які й мали б організовувати народ на боротьбу за свої права та контролювати владу. Якось я в одній публікації наш народ порівняв із загнаним конем, що вже лежить при дорозі і чекає, коли хтось його пристрелить і припинить страждання.

При цьому у нас існують понад чотири сотні партій та десятки тисяч громадських організацій, але жодна з них не здатна організувати захист народних інтересів, бо існують лише на папері для того, щоб ставлеників олігархату приводити до влади. Тобто відсутність справжнього "громадянського суспільства", демократичної ментальності також є одними з причин нинішнього занепаду України.

-Зараз у Києві знову певні політичні сили намагаються організувати черговий Майдан з вимогами дострокових виборів президента та парламенту? Яке ваше ставлення до цього?

-Ідею дострокових виборів президента та Верховної Ради я підтримую. Бо вони повністю дискредитували себе перед народом та світом. Та коли я бачу, що на нових "майданах" майорять бандерівські та американські прапори, то розумію, що ніяких змін на краще очікувати не варто, навіть якщо нинішнім демонстрантам і вдасться змінити владу.

Бо це є підготовкою лише чергової зміни влади господарями з Вашінгтона у своїй колонії, звичайно ж, для захисту американських, а не українських інтересів в регіоні, як це було у 2004 та 2014 роках. Чим це закінчилося, ми відчули на власній шкірі. Та й чіткої програми дій щодо виходу з кризи та об'єднання нашого суспільства не видно. А одними "ганьба" та "геть" ситуацію не виправиш.

Тому я, доклавши максимум зусиль при всіх режимах для зміни ситуації в Україні на краще, вже переконаний, що нинішній курс керівництва цієї держави веде лише до повного краху. І, на жаль, ніхто і ніщо вже цьому не завадить. Не марно ж вже все голосніше заявляють про територіальні претензії наші сусіди: Польща на Західну Україну, Угорщина - на Закарпаття, Румунія - на Буковину, а Росія - на решту України. Вони розуміють до чого все йде.

Тому нас чекають нові випробування і чим вони закінчаться - невідомо.

С. Поліщук
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...