Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році » Сільське життя


» » Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році


Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році

10-05-2017, 13:00
Переглядів 429
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Влітку 1943 року, після битви на Курській дузі, відбувся докорінний перелом в ході Великої Вітчизняної війни. Радянські війська стрімко просувалися на захід. У вересні-жовтні 1943 року Червона Армія форсувала Дніпро, а 6 листопада звільнила Київ. В ході Київської наступальної операції війська 1-го Українського фронту вступили на землю Житомирщини.

Ставка Верховного Головнокомандування поставила перед командувачем фронтом М. Ф. Ватутіним завдання якомога швидше оволодіти Житомиром - опорним пунктом оборони військ гітлерівської Німеччини. 23-й стрілецький корпус генерал-майора М. В. Чумакова здійснював наступ на житомирському напрямку. Бої на ближніх підступах до Житомира розгорнулися в ніч на 12 листопада 1943 року. Завдяки вмілому обхідному маневру радянським військам вдалося уникнути вуличних боїв. Це значно зменшило втрати серед особового складу і цивільного населення, зберегло місто від зайвих руйнувань. Кидаючи озброєння і техніку, гітлерівці почали пробиватися з оточення в напрямку на Чуднов та Бердичів. До двадцять третьої години 12 листопада місто було повністю очищено від противника.

Військовим частинам і з'єднанням, які особливо відрізнялися в боях за визволення міста, наказом ставки Верховного головнокомандування було присвоєно почесне найменування "Житомирська". В їх честь 13 листопада 1943 року у Москві було дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224-х гармат.

Однак німецькі війська, оперативно перегрупувавши сили, стягнули в район Житомира значні резерви, в тому числі, із Західної Європи було терміново перекинуто 48-й танковий корпус. Ударне угруповання налічувала 15 дивізій, з них 7 танкових. 15 листопада почався контрнаступ в житомирському напрямку. Війська 1-го Українського фронту не встигли організувати тут міцної оборони. Вони були ослаблені безперервними багатомісячними боями. Крім того, позначалася відсутність танкових частин і слабка артилерійська підтримка. Ворожої танкової армаді фактично протистояли лише піхота і кавалерія.
18 листопада фашистські війська завдали ударів одночасно на північ і на південь від Житомира. Увечері того ж дня вони замкнули кільце в районі хутора Світин. В оточення потрапили одна стрілецька дивізія і ряд дрібних частин і підрозділів. Однак радянські війська продовжували вести запеклі бої на зайнятих позиціях. Лише в ніч на 19 листопада командувач 60-ю армією генерал І. Д. Черняховський отримав наказ вивести війська з оточеного Житомира.

У цих важких умовах солдати і офіцери проявляли зразки мужності і героїзму. Так, батарея 143-го винищувального протитанкового полку під командуванням старшого лейтенанта І. С. Саєнка входила до складу ар'єргарду, який прикривав відхід основних сил. Між селами Крошня та Піщанка батарею атакувало 20 фашистських танків. Разом з останньою гарматою загинув і командир батареї. Уродженець Полтавщини старший лейтенант І. С. Саєнко за цей подвиг був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім'ям названа одна з вулиць у східній частині Житомира.

19 листопада 1943 німецькі війська вдруге зайняли Житомир. На цей раз окупаційний режим вирізнявся надзвичайною жорстокістю по відношенню до цивільного населення. Особливо лютували есесівці. Вони безпричинно розстрілювали першого-ліпшого перехожого, вривалися в будинки, знищували жінок і дітей. На короткий час в місті знову відновилася діяльність окупаційної влади.

Тим часом ударне угруповання противника продовжувала рватися в напрямку Києва. У Житомирській області розгорнулися кровопролитні бої, які за впертістю і масштабами можна прирівняти до найбільших битв Другої світової війни. На незначній за площею ділянці фронту німецьке командування зосередило майже стільки танкових і моторизованих дивізій, скільки їх діяло під час знаменитої Курської битви.

Трагедія, що розігралася в листопаді-грудні 1943 року в боях за Житомир, залишилася в спогадах багатьох учасників тих подій. Один з них, тодішній рядовий 17-ї артилерійської дивізії прориву, а згодом відомий радянський письменник Віктор Астаф'єв згадував, що найстрашніше, що він бачив за всі роки війни, - це Житомирське шосе. Ще не встигли з нього прибрати трупи загиблих воїнів (як наших, так і німецьких) після першого взяття Житомира в листопаді 1943 року, як почався контрнаступ німців. А згодом, у грудні, - новий наступ наших військ. Людські тіла, якими були густо встелене шосе, давилися танками та іншою технікою в фанеру. Мародери вибивали золоті коронки, відрубували пальці з кільцями. Не було ніяких похоронних команд. Лише через деякий час місцевих селян змусили граблями підгортати то місиво, що залишилося від людей.

Здача радянськими військами Житомира отримала і політичний резонанс. Адже саме в ці дні в Тегерані проходила конференція глав держав-союзників антигітлерівської коаліції, де Верховний Головнокомандувач Червоної Армії та Голова Ради Міністрів СРСР І.Сталін доповів про взяття Києва і успішний наступ в Правобережній Україні. Саме в ході конференції надійшло повідомлення про контрудар і прорив німецьких військ на житомирському напрямку.
Над столицею України знову нависла загроза окупації. За "самовільну" здачу Житомира ледь не поплатився посадою командувач 1-м Українським фронтом генерал-полковник М. Ф. Ватутін. Ціною неймовірних зусиль вдалося зупинити наступ противника на лінії Овруч, Чоповичі, Малин, Радомишль, Ставище. Брусилів. В ході 40-денних оборонних боїв радянські війська знекровили ворога і перетнули йому шлях на Київ.

Ще під час оборони командування 1-го Українського фронту почали підготовку Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Головний удар здійснювався силами 1-ї Гвардійської, 18-ї і 38-ї армій під командуванням генералів А. А. Гречко. К. Н. Леселідзе, К. С. Москаленко, а також 3-ї гвардійської і 1-ї танкових армій генералів П. С. Рибалка і М. Ю. Катукова. Прорив здійснювався з району Радомишль-Брусилів в напрямку Житомира з подальшим виходом на рубіж Любар-Вінниця- Ліповець.

Операція розпочалася вранці 24 грудня після потужної артилерійської і авіаційної підготовки. Долаючи запеклий опір противника, радянські війська 25 грудня оволоділи Радомишлем, 27-го - Коростишевим, а 30 грудня наблизилися до Житомира.

Війська 60-ї армії перерізали залізничну і шосейну лінії Житомир-Новоград-Волинський, а 4-й гвардійський танковий корпус прорвався в район Високої Печі, таким чином створивши загрозу оточення житомирського угруповання противника. Не менш успішно наступали війська 1-ї гвардійської і 18-ї загальновійськової, 3-ї гвардійської танкової армій, охоплюючи місто дугою з північного і з південного сходу. У Житомирі, де була скупчена величезна кількість військ, панував панічний настрій. На вулицях міста накопичилося понад 20 тисяч осіб і тисяча автомашин. Місто нагадувало справжню мишоловку.

Вдруге радянським військам Житомир довелося брати ціною великих зусиль і втрат. Противник встиг створити навколо міста потужну оборону, стягнувши значну кількість артилерії. Лише на східній околиці міста було зосереджено до 400 гармат і 20 танків. Основна лінія оборони проходила вздовж залізничного полотна. Опорні пункти були створені в самому місті, в кам'яних будинках і на перехрестях вулиць. Безпосередній штурм почався 31 грудня 1943 року.
Збереглося телеграфне повідомлення військового кореспондента газети "Правда" Михайла Брагіна: "Житомир видніється в серпанку м'якого зимового ранку останнього дня 1943 року. Зі сходу Житомир атакує наша піхота. Люди рухаються в повній бойовій готовності. На світанку танкісти генерал-полковника Рибалка вийшли на південь від Житомира, захопили переправи і форсували річку. В штаби з з'єднань одна за одною прибували скупі радіограми. Це було віддаленим відображенням великої битви, яка велася біля безіменних висот і маловідомих населених пунктів. А на ділі там, обережно спостерігаючи один за одним, наші танкісти і танкісти-есесівці вступали у вогняну дуель і бій, розсипавшись на сотні таких єдиноборств, йшли до однієї кінцевої мети.

Житомирянам і на цей раз пощастило. Основні сили противника були розгромлені ще на підступах до міста, а тому широкомасштабних вуличних боїв майже не було. Зіткнення з окремими підрозділами противника велися головним чином у передмістях. Ввечері 31 грудня Житомир було повністю очищено від ворога. На цей раз вже остаточно.

Москва вдруге салютувала на честь визволителів Житомира. Це був унікальний випадок в історії Великої Вітчизняної війни, коли одне місто двічі удостоївся подібної нагороди. Ще сімнадцять з'єднань і частин 1-го Українського фронту стали "Житомирськими". Їх найменування навічно викарбувано золотом на мармурових плитах, встановлених на фасаді міської Ради.

Житомир знаходився під фашистською окупацією два з половиною роки. За цей час завдано величезної шкоди міському господарству, промисловим об'єктам, культурно-освітнім установам. Повністю зруйновано 533 будинки, 31 підприємство, 16 шкіл, 3 технікуми, 2 інститути, лікарня, поліклініка, ряд адміністративних будівель, залізничний вузол. Весь центр міста був перетворений на суцільні руїни. Населення в порівнянні з 1939 роком зменшилася майже вдвічі. Станом на 1945 рік у місті налічувалося 53 тис. жителів.

Ось яким побачив Житомир у січні 1944 року автор статті "У звільненому місті" М. Костенко: "Місто, колись галасливе і життєрадісне, перетворене німцями в руїни і попелище. Проїжджаємо повз вокзал. На місці залізничної споруди - руїни. Трамвайна колія зруйнована. Київська вулиця перетворена в пустелю. Куди не глянь - зяють рани житлових будинків.

Водій круто повертає кермо, і ми в'їжджаємо на Михайлівську вулицю. З неї починається центр міста. По обидва боки сліди жахливих злочинів гітлерівців. Спалено кращі будинки Житомира - колишній будинок держустанов, обласна редакція, облспоживспілка. Зруйновано багато шкіл, гастроном, готель, 3-й кінотеатр, педінститут, історичний музей, дорожній технікум, 11 корпусів 1-ї Радянської лікарні".

Відновлювальні роботи в місті почалися відразу після його звільнення. Відбудовувалися об'єкти першої життєвої необхідності: електростанція, водопровід, електротранспорт, лікарні, підприємства харчової промисловості. Вже на квітень 1944 року в місті функціонувало 49 промислових підприємств, 15 шкіл, 2 кінотеатри, театр. Перший спектакль "Наталка-Полтавка" відбулася вже 8 січня 1944 року. На перегляді був присутній командувач 1-м Українським фронтом М. Ф. Ватутін, який невдовзі загине під бою на прифронтовій дорозі з бандерівцями.

9 травня 1945 року у Європі відгриміли останні залпи гармат, і на землю прийшов довгоочікуваний мир. З радістю зустріли День Перемоги і житомиряни. У липні 1945 року через місто проходили війська 1-го Українського фронту, які поверталися з Європи.

За повідомленням на інтернет-сайтах
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
Як генерали М.Ватутін та І.Черняховський визволяли Житомир у 1943 році
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...