Валерій Івановський: «Мене не залякати, бо правда на моєму боці і я пройшов суворі випробування, щоб мати право висловлювати свої думки" » Сільське життя


» » Валерій Івановський: «Мене не залякати, бо правда на моєму боці і я пройшов суворі випробування, щоб мати право висловлювати свої думки"


Валерій Івановський: «Мене не залякати, бо правда на моєму боці і я пройшов суворі випробування, щоб мати право висловлювати свої думки"

12-08-2016, 12:46
Переглядів 2112
Незабаром мені виповниться 56 років. Чимало прожив, багато чого бачив, маю великий життєвий та службовий досвід, а тому завжди займав і займаю активну громадянську позицію з чітким висловленням своїх поглядів. 35 років займаюся журналістикою. Причому правду говорив при всіх владах. При радянській владі у 1990 році за критику посадовців обласного комітету КПУ мене не приймали до Спілки журналістів України, обласну організацію якої тоді очолював Панчук. Як це було, може розповісти й Василь Головецький, який нині очолює обласне телебачення, а тоді працював інструктором Житомирського обласного комітету Компартії України. Але моя критика була конструктивною, передбачення вірними, а тому комуністичний режим зник, а я продовжив свою журналістську діяльність. При Кучмі за свою незалежну позицію постійно знаходився під тиском керівництва обласної влади, а коли працював начальником управління у справах преси та інформації (2001-2005 роки) – виступав проти авторитаризму того режиму. Зокрема – проти втручання Адміністрації Президента на ЗМІ з використанням сумнозвісних «темників». За що моя «персональна справа» була предметом розгляду в ОДА, на колегіях Держкомтелерадіо України, і навіть сам Кучма своїм Указом наполягав на притягнення мене до відповідальності. Нічого, я вистояв, своєї точки зору не змінив. В результаті – режим Кучми з ганьбою пішов на звалище історії. Коли до влади дорвалися «помаранчеві» авантюристи, колеги вважали, що після минулих гонінь Івановський заживе, мов сир у маслі. Але мені вистачило двох місяців, щоб розібратися, що «помаранчеві» - це мерзотники найвищого гатунку, які просто знищували систему державного управління. Діяльність Ющенка, Жебрівського, Синявської переконали мене у цьому. І я публічно повстав проти їхнього свавілля – створив комітет захисту репресованих держслужбовців і почав боротьбу з тими виродками. В архіві обласного телебачення має бути запис мого виступу на фарсі, який організували місцеві «помаранчеві» до 100 днів свого правління. Як не наполягали Жебрівський та Синявська на тому, що моя позиція не сумісна з державною службою, з гаслами «Євромайдану», з намірами «народного президента», з «європейськими цінностями», а тому я маю написати заяву на звільнення, я відмовлявся це робити. Лише коли Тимошенко, яка тоді очолювала уряд і ще не «побила горщики» з «народним месією», ліквідувала управління, я був звільнений. У результаті – «помаранчева влада», розтринькавши величезний вотум довіри зі сторони народу та міжнародної спільноти, пересварилася між собою, Ющенко виставив свою кандидатуру на виборах президента і «відкусив» у Тимошенко ті відсотки, яких вистачило Януковичу, щоб прийти до влади. Тобто, моя оцінка «помаранчевої влади», мої передбачення її безславного кінця ще у 2005 році повністю виправдалися. Правда, тоді мене мало хто слухав, бо більше дбав про те, як пристосуватися до тієї влади. А я, попри тиск і провокації, залишився зі своєю думкою і своєю правотою. Інші ж пристосуванці потім при зміні влади просто познімали помаранчеві шалики, які гордо носили у 2005-му і поприжимали вуха, вишукуючи будь-яку можливість обгадити минулу владу, якій вірно служили, та пристосуватися при новій. Як, наприклад, нинішня «героїня» лихої доби «шоколадників» пані Галагуза, яка у Вікіпедії засвідчує, що була активною учасницею Помаранчевої революції, у часи регіоналів отримувала відзнаки з рук Рижука, а зараз з себе корчить «патріотку», піарячись на стукацтві на своїх колег. Прийшли часи регіоналів. Деякі колеги знову вважали, що для опозиціонера Івановського настали сприятливі часи. Проте мені кількох місяців вистачило, щоб розібратися, хто такі «донецькі» і зрозуміти, чим це для них закінчиться. За свої публікації про розкрадання бюджету та дерибан земель керівництвом Житомирського району я отримав «високу нагороду» - два ножових поранення і ледь залишився живим. Не злякався, не здався, не став на коліна, і не почув жодного слова підтримки зі сторони тих, хто зараз з себе корчить «патріотів», бо сиділи вони тихенько, мов миші за віником. І протягом тих років, що газета «Сільське життя» була ЄДИНОЮ опозиційною до влади регіоналів в області газетою, ніхто й не «тявкнув» слова підтримки. У ті роки, я за повістками (після сотні я вже перестав їх рахувати) за сфабрикованими за завданням місцевих регіоналів "правоохоронцями" справам, іноді по кілька разів на день, ходив до міліції (обласної, міської, районної), прокуратури (обласної, міської, районної), судів (місцевих, господарських, адміністративних, апеляційних), податкової, КРУ, виконавчої служби, інспекції по праці, держреєстратора, різні комісії органів влади, пережив виселення редакції з приміщення, яке вона займала 40 років, незаконні рішення Житомирської РДА та райради про вихід з числа засновників та багато чого іншого. Не кажучи вже про численні арешти рахунків редакції, щоб припинити її випуск. Тоді доводилося повністю відмовлятися від зарплати і платити за друк газети з власної кишені. Все це було організовано владою заради одного – знищення газети «Сільське життя», яка була єдиним рупором слова правди на Житомирщині, а також закриття рота мені особисто. Більше того, у ті найважчі часи ще й отримав удар у спину й від керівництва обласної організації НСЖУ, яку нібито очолює ще один пристосуванець під всі влади Рой, а також прихвоснів всіх влад – Панчука, Осницької, Собкович, Близнюка (який вже став ярим бандерівцем і якому більше підходить прізвище Блазнюк) представників газети "Житомирщина" та обласного телебачення, які остаточно поховали нинішню облорганізацію НСЖУ. Рой тоді за вказівкою місцевих регіоналів тричі виносив питання по газеті "Сільське життя" на розгляд правління облорганізації НСЖУ. Але попри жорстку позицію вищеперерахованих блазнів, мені вдалося переконати колег не робити цього ганебного вчинку - знищення опозиційної до влади регіоналів газети. Проте Рой, наче зомбований, продовжував свою ганебну діяльність, направлену на розкол у журналістському середовищі - він подав ще три позовні заяви до адміністративного суду. Але я й там виграв. До знищення тоді єдиної опозиційної до регіоналів газети в області через правління облорганізації НСЖУ приєднався й «патріот» і «національний герой» місцевого гатунку пан Васильчук, який у 1991, 2004 та 2014 роках обіцяв народу щастя, але все це закінчувалося повним крахом. Як і все, до чого причетні в Україні американці: знищення третього в світі за потужністю ракетно-ядерного потенціалу України, Будапештський меморандум, яким США гарантували нам територіальну цілісність, "Помаранчевий" Майдан, останній "Євромайдан", Крим, громадянська війна, яку називають АТО, обіцянки надати озброєння для нашої армії тощо. Тобто у 2010-2013 роках я відчув на собі такий тиск державної машини на чолі з регіоналами, який навряд чи хто витримував ще в Україні. Всі здаються лише від залякування, що чиновники почнуть «пресування», а я свідомо пройшов крізь цей ад і довів, що можна вистояти, якщо міцний духом, на твоєму боці правда, та в тебе чисті руки та совість. Причому у своїх численних публікаціях в газеті та в інтернеті я не лише відкрито критикував владу регіоналів, а й попереджав про її ганебний фінал. Хто постійно передплачує «Сільське життя» - може це засвідчити. Не дослухалися регіонали та їхні поплічники до моїх застереджень, а тому злетіли з владного олімпу й поховалися, мов щурі – хто в Україні, хто за кордоном. І у часи Революції Гідності я з першого дня детально описував, що відбувається на Майдані та закликав співвітчизників боротися з мерзотною владою. Більше того, я єдина людина в Україні, яка вилами виперла з влади двох місцевих регіоналів – голову РДА Кулика та голову райради Степаненка. Тобто дехто хизується вилами на своїх прапорах і лише погрожує їх застосувати, а я їх конкретно використав для усунення з посад мерзотників. Коли настали післяреволюційні часи, то я також намагався всіляко підтримати нову владу. Навіть створив громадську організацію «Влада-народу!», щоб реалізовувати її ідеї на місці. Але, знову ж таки, мій життєвий та службовий досвід, ступінь магістра державного управління, дипломованого фахівця-політолога, журналіста з активною громадською позицією, спочатку посіяли сумнів у правильності вибраного керівництвом держави курсу, а потім я переконався у помилковості багатьох стратегічних рішень. І саме тому я знову був змушений стати в опозицію до цієї влади, яка веде до остаточного знищення цієї держави. І я знову виявися правим: увесь світ вже дистанціюється від України через процвітання корупції, тарифний геноцид народу, повний провал у зовнішній та внутрішній політиці, провали «реформ» у медицині, освіті, децентралізації, судовій та правоохоронній системі, офшорний скандал з президентом, розвал коаліції у парламенті, ганебну відставку уряду Яценюка, «декомунізацію», рішення польського Сейму про геноцид поляків вояками УПА, а найгірше – через громадянську війну в Донбасі, яку нинішні ідеологи скромно називають АТО, та втрату частини території. Такого ганебного результату на мала жодна влада в Україні. І про все це я пишу у своїх публікаціях – тобто, як завжди, тільки правду. І вкотре, як колись комуністів, кучмістів, «помаранчевих», регіоналів, попереджаю владу «шоколадників» про її сумний кінець. І знову, замість того, щоб прислухатися до думок опонентів, які бажають добра Україні, нинішня влада продовжує гнути свою антинародну лінію, застосовує репресії проти громадян з іншими поглядами, використовує провокаторів та інформаторів служби безпеки, прискорюючи зникнення цєї держави з мапи історії. Я казав усім минулим владам і кажу нинішній – всі біди в Україні лише від одного: за роки «незалежності» (повної залежності від закордонних господарів) не розроблено й не прийнято ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОЇ ОБ’ЄДНАВЧОЇ ІДЕЇ, яка б об’єднувала таких різних за менталітетом, але бажаючих жити у міцній та заможній Україні, співвітчизників, які проживають у всіх регіонах нашої держави. І тому у нас немає ідеї, немає усвідомлених народом та можновладцями цілей та завдань, немає під них Конституції та системи державного управління. В результаті цього Україна перетворилася на олігархічно-рахітичну державу, в якій економічна, соціальна, політична системи створені лише для одного – казкового збагачення олігархів за рахунок зубожіння народу. Якщо хтось вважає, що так і повинно бути, то я вважаю, що так бути не повинно і переконаний, що це веде до соціального вибуху, після якого нинішня українська держава розпадеться на кілька уламків. Хто хоче знати на які – зайдіть в інтернет, там багато матеріалів на цю тему. Розуміючи, що крах неминучий і доведеться відповідати за всі злочини проти народу, нинішня влада «шоколадників» пішла на черговий злочин – «бандеризацію» України, щоб посіяти розбрат серед громадян та посилити громадянську війну. Це – останні потуги Порошенка зберегти свій режим, які засвідчують повний крах його політики, невиконання ним своїх передвиборчих обіцянок, а також про останній етап існування цього режиму – його агонії. Давайте розберемося, чому «бандеризація» доконає Україну. Я не марно на початку публікації назвав свій вік. Тому що на відміну від місцевих «шмаркачів», які начиталися бандерівських брошур і виросли на закордонних грантах, я МАЮ ПРАВО дати оцінку цьому явищу. І ось чому. По-перше, окрім високого освітнього рівня саме у справах розвитку держави і суспільства та військовій сфері, я 31 рік прожив у Радянському Союзі і добре знаю всі недоліки й переваги тієї системи. А тому маю право порівнювати зі «здобутками» часів «незалежності». До речі, одним з основних недоліків радянського ладу була його повна ідеологізація, боротьба з «інакомислієм». Те ж саме ми бачимо й зараз, тільки гасло «Марксизм-ленінізм – вчення вірне, а тому – вічне», замінено на націоналістичне (з ознаками неонацизму) «Бандера і бандерівці – борці за незалежність України». І «полювання на відьом» відбувається таке ж, і тотальний контроль ЗМІ, і стукацтво на журналістів та людей інших поглядів, і «профілактичні» бесіди у правоохоронних органах, як колись у КДБ. І тому кінець цієї влади буде таким, як і радянської. Бо й тоді ніхто не вірив, що СРСР розвалиться в одну мить. І зараз різні «шмаркачі», які не мають достатнього життєвого досвіду, і які з себе корчать «патріотів», сприяють цьому. Тому невідомо на кого вони працюють – на Україну чи Кремль? Мій життєвий досвід мені підказує, що вони, свідомо чи несвідомо, тягнуть Україну у вир широкомасштабної громадянської війни і до кривавого «югославського сценарію», який вже мають у своєму «активі» їхні господарі – американці. Які, до речі, залляли кров’ю ще й Афганістан, Ірак (двічі), Лівію, Сирію та інші країни, і зараз використовують продажних українських політиків у своєму давньому протистоянні з Росією, від чого страждає наш народ. Нинішнє керівництво держави, замість того, щоб проводити справжні економічні реформи, від яких напряму залежить і рівень життя народу, і авторитет держави в світі, і міць армії, погодилося брати участь у великій геополітичній грі, у якій США та Європа відвела Україні роль пішака, яким можна пожертвувати у будь-яку мить. Якщо ще хтось сподівається, що цей пішак може ще пройти у ферзі, то він глибоко помиляється, бо останні події у міжнародному житті показують, що ми нікому не потрібні і нам потрібно вилазити з цього лайна самим. При цьому заскорузлим нацикам нагадаю, що як би вони не "пижилися" своїм русофобством, Росія була, є й буде нашим сусідом. І з нею потрібно буде налагоджувати стосунки. Тим більше що, поки ми віддали Україну на відкуп олігархам, Росія знову перетворилася у державу, з якою рахується увесь світ. Яскравим прикладом цьому є досвід значно заможнішої й міцнішої нашої сусідки - члена НАТО Туреччини, яка за одну ніч змінила своє ставлення до Росії - з ворожого до дружнього, поставивши власні інтереси вище американських. Українським можновладцям давно пора зрозуміти, що, окрім американських національних інтересів, у нас є ще й свої. А не можеш зіскочити з американського "поводка" - йди геть. На твоє місце прийде більш розумна людина, не зациклена ще й на захисті своїх власних бізнесових інтересів. Варто зазначити, що нинішнє керівництво держави саме через "бандеризацію" завело себе у глухий кут: нормалізації ситуації в Донбасі заважають радикальні озброєні націоналістичні угруповання, яким все більше притаманні ознаки організованих злочинних груп, а встановити в Донбасі режим під червоно-чорними прапорами не допустить Росія. Проте, як бачимо, "шоколадному режиму" це вигідно, бо вони вже навчилися наживатися на війні і списувати на неї всі провали. А Україна при цьому все більше наближається до соціально-економічної катастрофи. Необхідно нагадати що, саме через "бандеризацію", Україна втратила свого вірного союзника на Заході - Польщу і опинилася у повній ізоляції. До того ж, ми маємо сусідів, що мають до нас територіальні претензії - Румунія, Угорщина, Словаччина. Іноді чую заклики певних ідіотів йти війною на Москву. Як професійний військовий, тим більше - авіатор, заявляю, що це - повна поразка української армії за кілька днів і повна окупація України. І тих, хто реально розуміє це становище, бандерівські крикуни обзивають "сепаратистами", "агентами Кремля", не розуміючи, що у даний історичний момент більших ворогів України, ніж вони самі, просто немає. Навіть елементарний аналіз їх діяльності наводить на висновки, що вони повністю підігрують Кремлю у планах щодо України. Тому, хто є справжніми "агентами Кремля" - час покаже. Справа у тому, що місцеві бандерівські «горлохвати» такі сміливі у відроблянні грошей своїх господарів та захисту інтересів олігархів лише тому, що зараз у Житомирі не рвуться снаряди і не свистять кулі. Як тільки та ж Галагуза посидить зі своїм малям у підвалі розтрощеного будинку, прикриваючи його від кожного вибуху, тоді вона швидко зрозуміє, що таке «бандеризація» і чим вона небезпечна для України та житомирян, зокрема. Я цього дуже не хочу, бо сам житомирянин, і мої діти, і онучка живуть тут, і нікуди за кордон не виїжджав жодного разу, і, як профійний військовий, знаю про наслідки війни для мирного населення, а головне – вже пережив сплеск націоналізму і бачив, чим все це закінчується. У 1984-1990 роки я служив офіцером бойового управління авіацією на аеродромі Далляр, що у західному Азербайджані поруч з кордонами Грузії та Вірменії. Багато чого довелося пережити мені та моїй сім’ї – від потужного Спітакського землетрусу 1988 року до палаючого у націоналізмі Закавказзя періоду розвалу Радянського Союзу. Люди старшого покоління пам’ятають криваві події того часу у Баку, Тбілісі, Сумгаїті, Цхінвалі та інших містах. Я бачив вирізані членами азербайджанського Національного фронту сім’ї вірмен та їхні падаючі будинки, я бачив як під охороною десантників на військових автомобілях вивозили вцілілих вірмен до Вірменії, я був свідком міжнаціонального протистояння у Нагорному Карабасі, яке переросло у війну, що й досі палає у Кавказьких горах. Тому, знову ж таки, я МАЮ ПРАВО давати оцінку нинішній «бандеризації» України, бо знаю, чим все це закінчиться, на відміну від сучасних «швондерів», які влаштовують неонацистські шабаші, не розуміючи до чого це призведе. По-друге, я маю право говорити правду про «бандеризацію» хоча б тому, що я ЗНАЮ ЛЮДЕЙ, яким силою зброї намагаються нав’язати цю відкинуту та засуджену цивілізованим світом ідеологію неонацизму, яка вже офіційно засуджена нашим донедавна найвідданішим союзником – Польщею. У 1980-1984 роках я навчався у Ворошиловградському вищому військовому авіаційному училищі штурманів. Специфіка навчання була такою, що два роки ми навчалися у нинішньому Луганську і ще два – на аеродромі Багерово у Криму біля Керчі. У нашій роті курсантів відсотків шістдесят були ворошиловградці або, як зараз кажуть – луганчани. Я з ними провів чотири з половиною років у казармі, ходив у їхні сім’ї, зустрічався з ровесницями та іншими людьми. Заявляю землякам, які ще не зараджені бацилою «бандеризму» - на Донбасі та в Криму живуть нормальні люди, трудяги. Але вони мають також свою гідність і певні переконання. Вони у 1991 році також голосували за незалежність України і є такими ж громадянами України, як і всі ми. Тут є лише два нюанси: вони виховані на інтернаціоналізмі і ніколи не визнають націоналізм, особливо у вигляді «бандеризації», а також вони були й залишаться прихильниками дружби з Росією. І все це потрібно враховувати у внутрішній політиці. Кучма, Кравчук і навіть Ющенко розуміли це, а тому не допустили громадянської війни й зберегли цілісність нашої держави. Виникає запитання, а чому ж донбасівці не сприйняли нинішню владу? Відповідь проста. Той, хто починав масові заворушення з організації стрибків студентів з вигуками «хто не з нами, той – москаль», а потім у ранг національної політики ввів бандерівські гасла: «Слава нації! Смерть ворогам!» той, свідомо чи несвідомо, викреслив зі своїх прихильників жителів Донбасу та Криму. Не знаю, може ця ідея ще тоді була підкинута агентами Кремля, але націоналісти повністю зіграли за сценарієм Путіна, який отримав Крим і частину Донбасу, а також зумів опустити Україну в лайно по самі вуха. Більше того, не зробивши висновків нинішні націоналісти, продовжують свою діяльність на користь Кремля, розпалюючи міжнаціональну, міжрелігійну, міжсвітоглядну ворожнечу і повністю стали на службу олігархам, допомагаючи їм наживатися на війні, на крові людей. Тому я казав і кажу, що «бандеризація» - це загибель для України, бо не є об’єднавчим чинником для нашого народу, а навпаки – стрімко посилює розбрат у ньому. І взагалі, якщо є здоровий глузд, то як можна героїзувати особу, яка була союзником Гітлера, збанкрутілим теоретиком з людиноненависницькими ідеями знищувати москалів, ляхів та жидів, збанкрутілим керівником руху, який довів до розколу, і учасники якого вірно служили Гітлеру і залляли кров'ю Україну (особливо - на Волині), а потім були загнані у схрони, де пиячили, оббирали місцевий люд, а потім й безслідно згинули? Яким героєм може бути ТЕРОРИСТ, який особисто керував вбивством польського міністра, і який доживав у Німеччині свої дні у забутті і страсі, що його притягнуть до відповідальності за скоєні злочини? І якби КДБ-істи-ідіоти не знищили його, то про нього ніхто б й не згадував. Я, наприклад, його ніколи не визнаю героєм України, які б закони не приймали нинішні тимчасовці-мерзотники при владі. Як і абсолютна більшість нашого народу, який хоче спокою та миру. Тим більше, що ці закони вже згодом будуть відмінені, бо з ними ніякого примирення в Україні не настане. За таких умов ніякі «реформи», ніякі вициганювання подачок у Європи нам не допоможуть. Режим Порошенка виявився банкрутом і має піти. Якщо ж ні – то слід очікувати новий Майдан і тепер вже без приставки «Євро», після чого може настати найстрашніше, про що я писав вище. Тому я закликаю Порошенка, поки не пізно, якщо у нього ще залишилася хоча б крапля совісті, добровільно подати у відставку і забрати з влади тих мерзотників, про яких я пишу постійно у своїх публікаціях. У тому числі й місцевих. Усі здорові сили українського суспільства, справжніх патріотів України, я закликаю стати на заваді "бандеризації", яка сіє розбрат у наші ряди і веде до знищення держави. А «швондерам», які настрочили на мене донос у СБУ скажу, що я пережив у цьому житті стільки, що усім вам разом цього й не снилося. В тому числі й сотні таких доносів у різні інстанції. І знаю, що правда на моєму боці, а тому, дасть Бог, доживу й до зміни цієї антинародної влади, після чого цим бандерівським холуям буде соромно мені дивитися в очі. Хоча, може й ні, бо за інформацією, що я отримав, наприклад, «доньці Палестини» на прізвище Шомко (не знаю де робити наголос) ніколи соромно не буде. Бо ж вона захищає інтереси «толмудників», які завжди сіяли й сіють розбрат між народами і завжди мають з цього свій гешефт. Вважаю, що саме місцеві «толмудники» організували провокацію проти мене, яким я мов "кістка в горлі" у справі "бандеризації" шляхом перейменування вулиць та знесення пам'ятників, а також знищення українського села через створення ОТГ у вигляді "резервацій". А четвірка «шмаркачів», які вважають себе «патріотами», прикриваючись бандерівськими гаслами, є лише маріонетками у їхніх руках. То що, пани Вальцман, Гройсман, Машковський, Сухомлан, Мокрицький, Шомко – ХАВА НАГІЛА? Бо ж використати бандерівців у власних цілях знову вдалося! Тільки от об Івановського ви зламаєте свої зуби, як і всі минулі влади, яких я попереджав про їхній неминучий крах.
Поки Івановський був під неймовірним пресом регіоналів, нинішня стукачка Галагуза у них була у великій шані. Але про це - згодом.
dle
Рейтинг:
Новости Radtram:
Loading...